Меріме (Mérimée) Проспер (27.9.1803, Париж, — 23.9.1870, Канн), французький письменник. Член Французької академії з 1844. Народився в сім'ї художника; закінчив юридичний факультет Сорбонни (1823). Романтичний інтерес до екзотичних країн знайшов віддзеркалення в перших вигадуваннях М. — збірка п'єс «Театр Клари Гасуль» (1825). М. приписав свої п'єси вигаданій іспанській комедіантці. У них були немало відгуків на французьку дійсність, а також тонка пародія на реакційний романтичний театр з його мелодраматичністю. Збірка «Гузла» (1827) знову була містифікаторською імітацією, цього разу — іллірійських народних пісень. М. створив твір, близький народній творчості, і ввів в оману А. С. Пушкина («Пісні західних слов'ян») і А. Міцкевича. У «Гузле» розкривалися реалістичними прийомами характери героїв, що виявилися в конфлікті з суспільством.
М. залучали напружені моменти в житті народів. Він звернувся до історичного минулого Франції в драматичній хроніці «Жакерія» (1828) і в романі «Хроніка царювання Карла IX» (1829). У новелах кінця 20-х рр. (збірка «Мозаїка», 1833) М. знову змальовує сильні і цілісні характери, яких ще не торкнувся «розкладаючий» вплив цивілізації («Матео Фальконе», «Таманго»). Сучасна дійсність знайшла віддзеркалення в новелах «Етруська ваза» і «Партія в триктрак» (обидві — 1830). Порожнеча і лицемірство буржуазного суспільства, влада грошей з іронією і сарказмом показані в новелах 30—40-х гг.: «Подвійна помилка», «Арсена Гийо», «Абат Обен»; зіткнення буржуазної моралі з примітивними, але справедливішими етичними нормами — в «Венері Ілльськой», «Коломбе», «Кармен» (1845). Проза 30—40-х рр. — вершина творчості М. Іспользуя прийоми «розповіді в розповіді», «вставної новели», вводячи в текст нібито знайдені старі листи або несподівані історичні і філологічні екскурси, М. створює зовні спокійне, сухувате оповідання.
Неабиякою майстерністю відмічені наукові роботи М. — книги нарисів («Нотатки про подорож по півдню Франції», 1835, і ін.), дослідження по архітектурі середньовіччя, по давньоримській історії, історії Іспанії, України, Росії, критичні статті. Після 1848 літературна активність М. пішла на спад. У ці роки посилився інтерес М. до російської культури. Він зближувався з А. І. і І. С. Тургеневимі, С. А. Собольовським; у циклі статей о Н. Ст Гоголеві, Тургеневе, Пушкіні і в переведеннях їх творів М. виступив пристрасним пропагандистом російської літератури. Інтерес до слов'янської тематики відбився в пізній новелі М. «Локис» (1869). На сюжети М. написані п'єси, музичні комедії, опери, у тому числі «Кармен» Ж. Бізе (1875), створено багато фільмів.
Соч.: Œuvres complètes, v. 1—12, P., 1927—33 (видавництво не законч.); Romans et nouvelles, t. 1—2, P. [1967]; Histoire du règne de Pierre ie Grand, P., 1947; Correspondance générale, t. 1—17, P. — Toulouse, 1941—64; у русявий.(російський) пер, — Собр. соч.(вигадування), т. 1—3, М-код.—Л., 1933—34; Собр. соч.(вигадування), т. 1—6, М., 1963.
Літ.: Винограду А, До., Меріме в листах до Собольовському, М., 1928; Історія французької літератури, т. 2, М., 1956; Trahard P. [Mérimée], t. 1—4, 1925—30; Baschet R., Mérimée, P., 1958; Léon P., Mérimée et son temps, P., 1962.
Бібліографіч. ізд.: Паєвськая А. Ст, Данченко Ст Т., Проспер Меріме. Бібліографія російських переведень і критичної літератури російською мовою. 1828—1967, М., 1968; Raitt A. W. P. Mérimée, L., [1970]; Trahard P. et Josserand P., Bibliographie des œuvres de P. Mérimée, P., 1929.
