Мерінг Франц
 
а б в г д е ж з и й к л м н о п р с т у ф х ц ч ш щ ъ ы ь э ю я
 

Мерінг Франц

Мерінг (Mehring) Франц (27.2.1846, Шлаве, — 29.1.1919, Берлін), діяч німецького робочого руху, філософ, історик і літературний критик, марксист. Народився в спроможній буржуазній сім'ї. Здобув освіту в Лейпцігському і Берлінському університетах (1866—70). З 1882 доктор філософії. По своєму світогляду М. спочатку не виходив за рамки буржуазного радикалізму з соціалістичним відтінком. До 1890 в основному завершився перехід М. від ідеалізму до діалектичного і історичного матеріалізму, від буржуазного демократизму до пролетарського соціалізму. У 1891 М. вступив в ряди соціал-демократичної партії.

загрузка...

  З того часу своє дарування ученого і публіциста М. віддавав пропаганді марксистського світогляду, боротьбі за справу робочого класу, викриттю ідейних противників пролетаріату. Він став постійним співробітником теоретичного органу партії «Нойе цайт» («Die Neue Zeit»). М. рішуче виступив проти опортунізму і ревізіонізму, особливо на сторінках що виходила під його редакцією (у 1902—07) «Лейпцигер фольксцайтунг» («Leipziger Volkszeitung»). Все більше виявлялася роль М. як одного з духовних вождів лівого революційного крила в герм.(німецький) соціал-демократії. М. вітав Революцію 1905—1907 в Росії. М. і ін. німецькі ліві зберегли вірність пролетарському інтернаціоналізму, засудивши правлячі круги капіталістичних країн, в тому числі Німеччини, як призвідників імперіалістичної війни. Полум'яний борець проти мілітаризму і шовінізму, М. не зумів, проте, розібратися в імперіалістичній природі протиріч, що привели до світової війни. М. брав участь в створенні інтернаціоналістської групи «Інтернаціонал», перетвореною в 1916 в групу «спартак» (див. «Спартака союз» ) . В 1916 за антимілітаристські виступи піддавався арешту. Викриваючи социал-шовіністів і центристів, М., проте, як і ін. ліві, пізно зрозумів необхідність не лише ідейного, але і організаційного розмежування з ними. М. був одним з перших на Заході захисників і пропагандистів ідей Жовтневої соціалістичної революції. В. І. Ленін позитивно відзначив в 1918 діяльність М., який в своїх статтях доводив «... німецьким робітником, що правильно зрозуміли соціалізм лише більшовики...» (Повні збори соч.(вигадування), 5 видавництво, т. 36, с. 459). М. був одним із засновників Комуністичної партії Німеччини.

  Наукова спадщина М. надзвичайна всіляко. Як філософ М. вніс значний вклад до розробки проблем матеріалістичного розуміння історії, піддавав критиці різний перебіг буржуазної філософії: неокантіанство, погляди Е. Гартмана, А. Шопенгауера, Ф. Ніцше, махізм, філософський ревізіонізм, теорії буржуазних і ревізіоністських соціологів і економістів (Ст Зомбарт, Е. Бернштейн, Е. Давид). В. І. Ленін високо оцінював М. як ученого «... що не лише бажає, але і уміє бути марксистом» (там же, т. 18, с. 377). М. немало зробив для формування марксистського літературознавства і мистецтвознавства, сприяв виробленню загальних принципів марксистської естетики. З позицій історичного матеріалізму М. розкривав важливі межі сучасного йому літературного процесу (статті про натуралізм і імпресіонізм, про Л. Н. Толстом і М. Горькому), виступав з марксистською інтерпретацією німецької класичної літератури, критикував її тенденційне тлумачення офіційним буржуазним літературознавством. Одним з головних предметів наукових занять М. було дослідження і публікація творів і листів К. Маркса і Ф. Енгельса. У збірках «З літературного спадку До. Маркса, Ф. Енгельса і Ф. Лассаля» (перший вийшов в 1902) М. видав багато важливих робіт основоположників марксизму (статті з «Нової Рейнською газети» і ін.).

  Історичні праці М. — «Легенда про Лессинге» (1893), «Історія Німеччини з кінця середніх століть» (1910), «Ієна і Тільзіт», «Від Тільзіта до Таурогена», «Від Каліша ка Карлсбада» (ця серія була написана між 1906—13) і ін. містять конкретну розробку марксистської концепції історії Німеччини. Він розвінчав багато пруссофільськие, монархічні легенди юнкерсько-буржуазної історіографії, розкрив реакційну роль Пруссії і династії Гогенцоллернов, показав наслідки боязкої позиції бюргерства, а пізніше за німецьку буржуазію. Одночасно М. виявляв прогресивні, революційні традиції німецького народу; він відзначив значення Селянської війни 1524—1526, поставило питання про вплив Великої французької революції на німецьке суспільство. М. належить також ряд досліджень по військовій історії. У роботах по історії робочого руху і перш за все в 4-млосній «Історії німецької соціал-демократії» М. розглянув успіхи робочого руху в Германії на широкому фоні загальноєвропейської і загальногерманської історії і показав їх тісний зв'язок з етапами інтернаціональної боротьби пролетаріату. Глибоким вмістом і яскравим стилем відрізняється написана М. біографія До. Маркса. Проте в роботах М. знайшли віддзеркалення і деякі його помилки і слабкості, багато в чому властиві і ін. лівим соціал-демократам: нерозуміння суті боротьби Маркса і Енгельса проти антипролетарських течій в Союзі комуністів, в 1-м-коді Інтернаціоналі, переоцінка ролі Лассаля і лассальянцев в німецькому робочому русі і ін.

  Соч.: Gesammelte Schriften, Bd 1—15, Ст, 1960—66; у русявий.(російський) пер.(переведення) — Історичний матеріалізм, Свердловськ, 1925; Історія Німеччини з кінця середніх століть, 3 видавництва, М., 1924; Літературно-критичні статті, т. 1—2, М., 1934; Карл Маркс. Історія його життя, М., 1957; К. Маркс і Ф. Енгельс — творці наукового комунізму, М., 1960; Нариси по історії воєн і військового мистецтва, 6 видавництво, 1956; Літературно-критичні статті, М. — Л., 1964.

  Літ.: Маркс До. і Енгельс Ф., Соч., 2 видавництва, т. 34—36, 38—39 (див. Указат. імен): Ленін Ст І., Дві тактика соціал-демократії в демократичній революції, Полн. собр. соч.(вигадування), 5 видавництво, т. 11; його ж, Фр. Мерінг про другу Думу, там же, т. 15; його ж, Крах II Інтернаціоналу, там же, т. 26; Гагарін А., Ф. Мерінг і його філософські погляди, М., 1937; Чагин Би. А., З історії боротьби проти філософського ревізіонізму в німецькій соціал-демократії. 1895 — 1914, М. — Л., 1961; Оболенськая С. Ст, Франц Мерінг, «Нова і новітня історія», 1965 № 6; її ж, Франц Мерінг як історик, М., 1966; Прімаковський А. П., До 40-ліття з дня смерті Ф. Мерінга (1846—1919) (Короткий бібліографічний огляд), «Питання історії», 1959 № 2; Höhle Th., Franz Mehring. Sein Weg zum Marxismus 1869—1891, 2 Aufl., Ст, 1958; Koch H., F. Mehrings Beitrag zur marxistischen Literaturtheorie, B., 1959.

  Л. І. Гольман.

Ф. Мерінг.