Московський Художній академічний театр ним. М. Горького (МХАТ), радянський театр, що вніс великий вклад до розвитку національного російського і світового театру. Засновники його ставили мета: «... створити перший розумний, етичний, загальнодоступний театр.(театральний)..» (Станіславський До. С., Збори соч.(вигадування), т. 5, 1958, с. 175), який «... повинен служити душевним запитам сучасного глядача» (Неміровіч-Данченко Вл. І., Вибрані листи, 1954, с. 119). МХТ(Московський Художній театр) здійснив реформу театру, що охоплює всі сторони театрального життя — репертуар, режисуру, акторське мистецтво, організацію театрального побуту; тут вперше в історії була створена методологія творчого процесу. Театр відкрився 14 (26) жовтня 1898 спектаклем «Цар Федір Іоанновіч» А. До. Толстого, поставленим з великою історичною точністю і тонким відчуттям побутової атмосфери. Ядро трупи склали вихованці драматичного відділення музично-драматичного училища Московського філармонічного суспільства (О. Л. Кніппер, І. М. Моськвін, Ст Е. Мейерхольд), де акторську майстерність викладало Ст І. Неміровіч-Данченко, і учасники любительських спектаклів керованого К. С. Станіславським Суспільства мистецтва і літератури (М. П. Ліліна, М. Ф. Андрєєва, Ст Ст Лужський, А. Р. Артем). Пізніше в трупу увійшли Ст І. Качалов, Л. М. Леонідов. Справжнє народження нового театру пов'язане з драматургією А. П. Чехова і М. Горького, що відображала настрої передової демократичної інтелігенції. Тонка атмосфера чеховського ліризму, м'якого гумору, туги і надії була знайдена в спектаклях «Чаю» (1898), «Дядько Ваня» (1899), «Три сестри» (1901), «Вишневий сад» і «Іванов» (обидва в 1904). Напередодні Революції 1905—07 МХТ(Московський Художній театр) разом з Горьким боровся з соціальною несправедливістю в «Міщанах» і «На дні» (обидва в 1902), «Дітях сонця» (1905). П'єси Горького, поряд з «Доктором Штокманом» Ібсена (1900), визначили суспільно-політичне обличчя театру. У роботі над творами Чехова і Горького сформувався новий тип актора, тонко передавального особливості психології героя, склалися принципи режисури, що добивається акторського ансамблю, створення настрою, загальної атмосфери дії, декоративного рішення (художник Ст А. Симов), були вироблені сценічні засоби передачі прихованого в буденних словах так званого підтексту (внутрішнього вмісту). Вперше в світовому сценічному мистецтві МХТ(Московський Художній театр) підняв значення режисера — творчого і ідейного інтерпретатора п'єси. У роки поразки Революції 1905—07 і реакції МХТ(Московський Художній театр), що настала потім, захопився пошуками в області театру символіста («Життя людини» Андрєєва і «Драма життя» Гамсуна, 1907), загальнофілософськими проблемами («Гамлет» Шекспіра, 1911). Поезією казки була пройнята постановка «Синьої птиці» Метерлінка (1908). Не знаходячи опори в сучасній драматургії, МХТ(Московський Художній театр) звернувся до класики. Кращі спектаклі цього періоду: «Лихо з розуму» Грібоєдова (1906), «Ревізор» Гоголя (1908), «Місяць в селі» Тургенева (1909), «На всякого мудреця досить простоти» Островського (1910), «Брати Карамазови» по Достоєвському (1910) «Брак мимоволі» і «Уявний хворий» Мольера (обидва в 1913), «Смерть Пазухина» Салтикова-щедріна (1914). В той же час в МХТ(Московський Художній театр) виникла творча криза, т. до. «если театр присвячує себе виключно класичному репертуару... він ризикує... стати академічно-мертвим» (Неміровіч-Данченко Вл. І., Вибрані листи, 1954, с. 119). Вийти з кризи МХТ(Московський Художній театр) допомогла Велика Жовтнева соціалістична революція. Високо цінуючи мистецтво цього театру, В. І. Ленін (у бесіді з А. Ст Луначарським) говорив: «... Якщо є театр, який ми повинні з минулого в що б те не стало врятувати і зберегти, — це, звичайно, Художній театр». У 1920 МХТ(Московський Художній театр) був включений в число академічних театрів. У творчій полеміці з пролеткультовцамі і лефовцамі МХАТ(Московський Художній академічний театр СРСР імені М. Горького) відстоював реалістичний метод, як найбільш плідний для розвитку сценічного мистецтва і розуміння сучасності. Через студії (див. Студії МХАТ(Московський Художній академічний театр СРСР імені М. Горького) ) Станіславський і Неміровіч-Данченко, що виникали довкола МХАТ(Московський Художній академічний театр СРСР імені М. Горького), виховували акторів у дусі вироблених ними принципів. У 1924 з цих студій в театр влилася група молоді: А. До. Тарасова, О. Н. Андровськая, До. Н. Еланськая, Ст С. Соколова, А. О. Степанова, А. П. Зуєва, Н. П. Баталов, Н. П. Хмельов, М. Н. Кедрів, Би. Н. Ліванов, Ст Я. Станіцин, М. І. Прудкин, А. Н. Грибів, М. М. Яншин, Ст А. Орлів, І. Я. Судаків, Н. М. Горчаков, І. М. Кудрявцев і ін. Ці актори, поряд з тими, що вступили в МХАТ(Московський Художній академічний театр СРСР імені М. Горького) Б. Р. Добронравовим, Ф. В. Шевченко (1910-і рр.), М. М. Тархановим, Ст О. Топорковим (1920-і рр.), стали видатними майстрами радянської сцени. Згуртувавши довкола себе молодих письменників, МХАТ(Московський Художній академічний театр СРСР імені М. Горького) приступив до роботи із створення радянського репертуару. Були поставлені спектаклі: «Пугачевщина» Тренева (1925), «Дні Турбіних» Булгакова (1926), «Розтратники» і «Квадратура круга» Катаєва (обидва в 1928), «Унтіловськ» Леонова (1928), «Блокада» Вс. Іванова (1929). Важливим етапом в житті МХАТ(Московський Художній академічний театр СРСР імені М. Горького) і всього радянського театру став політично пристрасний, відтворюючий революційну епоху спектакль «Бронепоїзд 14-69» Іванова (1927). Відображаючи процеси становлення і розвитку радянського суспільства, формування нової людини, нових взаємин між людьми, театр ставить спектаклі: «Страх» Афіногенова (1931), «Платон Кречет» Корнейчука (1935), «Любов Ярова» Тренева (1936), «Половчанськие сади» Леонова (1939) і ін. Нове, соціально поглиблене тлумачення отримала класична драматургія: «Гаряче серце» Островського (1926), «Безумний день, або Одруження Фігаро» Бомарше (1927), «Мертві душі» по Гоголеві (1932). Слідуючи ленінському аналізу творчості Л. Н. Толстого, МХАТ(Московський Художній академічний театр СРСР імені М. Горького) в новаторській постановці «Воскресіння» (1930) підкреслив викривальну спрямованість романа; у спектаклі «Ганна Кареніна» (1937) розкрив трагічний конфлікт героїні з манірним і холодним аристократичним суспільством. Велике значення на дорозі становлення соціалістичного реалізму мав спектакль «Вороги» Горького (1935). Мужньою простотою, поетичною правдою відрізнялася нова постановка «Трьох сестер» Чехова (1940). У 1930-і рр. отримує завершення система Станіславського (див. Станіславського система ) і заглиблюються педагогічні методи і режисерське учення Неміровіча-Данченко, особливо чітко визначаються і удосконалюються характерні межі мистецтва МХАТ(Московський Художній академічний театр СРСР імені М. Горького) — з'єднання правдивого, життєво достовірного розвитку дії з філософськи насиченою, публіцистично загостреною ідейністю, смілива типізація, гранична внутрішня емоційність, що поєднується із скупістю і силоміць сценічного вираження і точністю сценічної форми. У 1939 М. Н. Кедровим була завершена почата Станіславським експериментальна робота над «Тартюфом» Мольера. Останні шукання Станіславського в області сценічної творчості лягли також в основу роботи над постановкою «Глибокої розвідки» Крону (1943). У роки Великої Вітчизняної війни 1941—45 були поставлені патріотичні спектаклі — «Фронт» Корнейчука, «Російські люди» Симонова, «Офіцер флоту» Крону. У 1942 в спектаклі «Кремлівські куранти» на сцені МХАТ(Московський Художній академічний театр СРСР імені М. Горького) був вперше відтворений (А. Н. Грібовим) образ Ст І. Леніна. У 2-ій половині 40 — початку 50-х рр. були створені значні спектаклі: «Дядько Ваня» Чехова (1947), «Домбі і син» по Діккенсу (1949), «Плоди освіти» Л. Н. Толстого (1951). У 1956 театр відновив постановку «Кремлівських курантів» (в ролі Леніна — Б. А. Смирнов). Тема потужності і сили народу, більшовицькій партії була розвинена в спектаклі «Третя патетична» Погодіна (1958). Проблемі вибору етичної дороги людиною був присвячений спектакль «Золота карета» Леонова (1957). Серед кращих спектаклів 60 — почала 70-х гг.: «Брати Карамазови» по Достоєвському (1960), «Милий брехун» Килті (1962), «Шосте липня» Шатрова> (1965), «Єгор Буличов та інші» (1964), «Останні» (1971) Горького, «Сталевари» Бокарева (1972), «Соло для годинника з боєм» Заградника (1973) і ін.
В 1932 МХАТ(Московський Художній академічний театр СРСР імені М. Горького) було привласнено ім'я М. Горького. Нагороджений орденом Леніна (1937), орденом Трудового Червоного Прапора (1938). При театрі є музей (з 1923) з двома філіями: Будинок-музей К. С. Станіславського і Меморіальна квартира Ст І. Неміровіча-Данченко. З 1943 існує школа-студія ним. В. І. Неміровіча-Данченко. З 1906 театр неодноразово гастролював в країнах Європи, Азії, Америки.
В трупі театру (1974): народні артисти СРСР О. Н. Андровськая, М. П. Болдуман, А. П. Георгіївська, А. Н. Грибів, А. П. Зуєва, А. П. Кторов, П. Ст Массальський, Би. Я. Петкер, М. І. Прудкин, Би. А. Смирнов, Ст Я. Станіцин, А. О. Степанова, М. М. Яншин, народні артисти РРФСР До. Н. Головко, І. П. Гошева, Л. І. Губанов, Н. І. Гуляєва, Ст С. Давидов, Н. Н. Засухин, Р. І. Каліновськая, А. М. Комісарів, Т. І. Ленникова, Ю. Л. Леонідов, С. С. Пілявськая, Л. Ст Пушкарева, О. А. Стріженов, П. Р. Чернов, М. Ст Юрьева, народний артист Литовської РСР Л. Ст Іванов. Головний режисер (з 1970) — народний артист РРФСР О. Н. Ефремов.
Літ.: Ефрос Н., Московський Художній театр.(театральний) 1898—1923, М. — П., 1924; П. Маркова, Чушкин Н., Московський Художній театр в радянську епоху. Матеріали і документи, М., 1962; див.(дивися) також літ.(літературний) при статтях Станіславський До. С., Неміровіч-Данченко Ст І., Станіславського система .
