мова Фінікії, мова Фінікій, поширена в 2–1-м-коді тис. до н.е.(наша ера) і на початку 1-го тис. н.е.(наша ера) в Фінікії і в поселеннях Фінікій на берегах Середземного моря (Кіпр, Сіцілія, Сардінія, Массалія, Іспанія, Північна Африка); у Північній Африці позднефіникійський (пунічний) мова зберігалася до епохи араб.(арабський) завоювання (8 ст н.е.(наша ера)), в самій Фінікії Ф. я. зникає в 2 ст н.е.(наша ера) Представлений написами з середини 2-го тис. до н.е.(наша ера) до 2 ст н.е.(наша ера) (у Фінікії) і до 3–4 вв.(століття) н.е.(наша ера) (у Західному Середземномор'ї). Належить до ханаанської підгрупи семітських мов . Морфологія, а також лексика Ф. я. близькі до івриту . З 29 загальносемітських приголосних зберігав судячи по графіці, лише 22 (в результаті втрати зіставлення між деякими сибілянтамі, між увулярнимі і фарінгальнимі фрікатівамі), хоча іншомовні транскрипції вказують на збереження в ранньому Ф. я. або в частині діалектів деяких не відбитих в листі відмінностей приголосних. Найбільші відмінності від ін. семітських мов – у вокалізме: прасемітськие *а і * дали відповідно Фінікії (при єврейському ) і (при єврейському ): – «білий», – «мова». Ф. я. використовував біблськую псевдоієрогліфічну писемність, а пізніше лист Фінікії .
Літ.: Дияконів І. М., Мови Древньої Передньої Азії, М., 1967; Шифман І. Ш., Мова Фінікії, М., 1963; Friedrich J., Phonizisch-punische Grammatik, Roma, 1951; Jean Сh. F., Hoftijzer J., Dictionnaire des inscriptions semitiques de l''ouest, Leiden, 1965.
