Марсель (Marcel) Габрієль Оноре (7.12.1889, Париж, — 9.10.1973, там же), французький філософ, драматург і літературний критик, основоположник католицького екзистенціалізму . Народився в сім'ї дипломата. Закінчив Сорбонну, викладав філософію. У юності випробував вплив А. Бергсона, Л. Брюнсвіка, Дж. Ройса . У 1929 під впливом Ф. Моріака прийняв католицтво. Після засудження папською енциклікою (1950) екзистенціалізму назвав свою філософію «неосократізмом», або «християнським сократізмом». Автор драм, великого числа робіт по питаннях філософії, театру, музики і літературної критики. Член Академії моральних і політичних наук (1952).
Пориваючи з традицією католицької схоластики, представленої томізмом, М. вважає за неможливе яке-небудь раціональне обгрунтування релігії. В центрі уваги М. коштує проблема буття, заломлена через індивідуальний досвід, існування окремої людини. У основному вигадуванні «Бути і мати» (1935) М. проводить різку відмінність між світом «об'єктивності» (роз'єднаним фізичним світом) і світом «існування» де долається дуалізм суб'єкта і об'єкту і всі стосунки зі світом приймаються як особові. У зв'язку з цим дійсність з'являється у М. розщепленою на справжній світ буття і несправжній світ володіння. У гносеологічному плані М. протиставляє «проблемі» — абстрактному раціональному пізнанню — «таїнство» — інтуїтивне, емоційно-етичне збагнення. У основі більшості драм М. лежать релігійно-моральні конфлікти («Розколений світ», 1933; «Спрага», 1938; «Емісар», 1945; «Рим більше не в Римі», 1951, та інші). Для соціальних поглядів М. характерна романтична ідеалізація патріархальних стосунків середньовіччя, різка критика техніки як «розбитого світу», що перетворює людину на річ, а також відкидання яких-небудь соціально-політичних дій мас. В цілому філософія М. відображає кризу буржуазної свідомості і культури.
Соч.: Journal métaphysique, P., 1927; Etre et avoir, P., 1935; Homo viator, P. [1944]; Le mystere de l’etre, v. 1—2, P., 1951; Les hommes centre l’humain, P., 1951; Rome n’est plus dans Rome, P., 1951; L’homme problématique, P. [1955]; Présence et immortalité, P., 1959; L’heure théâtrale, P., 1959; Essai de philosophie concrete, P., 1967.
Літ.: Таврізян Р. М., Етика екзистенціалізму і християнська мораль, в збірці: Сучасний екзистенціалізм, М., 1966; Existentialisme chrétien: G. Marcel, P., 1947; Chenu J., Le théâtre de G. Marcel et sa signification métaphysique, P., 1948; Troisfontaines R., De l’existence а l’etre, v. 1—2, Namur [1953]; Sottiaux Е., G. Marcel, philosophe et dramaturge, Louvain, 1956; Gallagher До. Т., The philosophy of G. Marcel, N. Y., 1962; Widmer Ch., G. Marcel et le théisme existentielle, P., 1971.
