Літвінов Максим Максимович (справжнє прізвище і ім'я — Балах Макс; партійний псевдонім — «Папа», Максимович, Фелікс і ін.) [5(17) .7.1876, Белосток, нині в Польщі, — 31.12.1951, Москва], радянський державний і партійний діяч, дипломат. Член Комуністичної партії з 1898. Народився в сім'ї службовця. З 1898 вів соціал-демократичну пропаганду в робочих кухлях р. Клінци Чернігівської губернії. У 1900 член Київського комітету РСДРП. У 1901 арештований, в 1902 один з організаторів і учасників втечі 11 «іскрівців» з Лукьяновськой в'язниці Києва; емігрував до Швейцарії. Агент «Іскри», відав транспортуванням газети до Росії; член Адміністрації Закордонної ліги російської революційної соціал-демократії . Після 2-го з'їзду РСДРП (1903) — більшовик, член Ризького, Північно-західного комітетів партії і Бюро комітетів більшості . Делегат 3-го з'їзду РСДРП (1905); брав участь в організації першої легальної більшовицької газети «Нове життя» в Петербурзі. У 1907 секретар делегації РСДРП на конгресі Штутгарту 2-го Інтернаціоналу. З 1908 секретар Лондонської групи більшовиків; представник від більшовиків в Міжнародному соціалістичному бюро. У лютому 1915 за дорученням ЦК РСДРП виступив на конференції соціалістів країн Антанти в Лондоні із заявою (проект складений Ст І. Леніном), осуджуючою імперіалістичну війну. У 1918 призначений дипломатичним представником РРФСР у Великобританії, але Британський уряд не визнав його повноважень і затримав як заручника; Л. був обмінений на заарештований в Росії англійського розвідника Локкарта. У 1918—21 член колегії Наркоміндел; в кінці 1918 від імені Радянського уряду в Стокгольмі виступив з мирними пропозиціями до держав Антанти (так звана Декларація Літвінова); у 1920 повпред в Естонії. З 1921 заступник наркома закордонних справ, одночасно член колегії НК РКИ і заступник голови Главконцесськома. У 1922 заступник керівника радянської делегації Р. Ст Чичеріна на Генуезькій конференції (квітень — травень), потім глава делегації на Гаагській конференції (червень — липень), голова Московської міжнародної конференції з роззброєння (грудень). У 1927—30 глава делегації в Підготовчій комісії до конференції з роззброєння в Женеві. У 1930—39 нарком закордонних справ СРСР; сприяв встановленню дипломатичних стосунків з США, прийому СРСР в Лігу Націй, в якій представляв СРСР в 1934—38. Л. був видатним радянським дипломатом, уміло таким, що проводив ленінську зовнішню політику. У 1941—1943 заступник наркома закордонних справ, одночасно посол СРСР в США і в 1942—43 посланець СРСР на Кубі. Учасник Московської конференції міністрів закордонних справ СРСР, США, Великобританії в жовтні 1943. Делегат 8, 14—18-го з'їздів партії; на 17—18-м-коді з'їздах партії обирався членом ЦК ВКП(б). Член ЦВК(Центральний виконавський комітет) СРСР. Депутат Верховної Ради СРСР 1—2-го скликань. Автор багатьох робіт по питаннях зовнішньої політики СРСР. Нагороджений орденом Леніна і орденом Трудового Червоного Прапора.
Соч.: Зовнішня політика СРСР. Мови і заяви. 1927—1935, М., 1935; Неопубліковані листи М. М. Літвінова В. І. Леніну (1913—1915 рр.), там же, 1966 №4.
Літ.: Ленін Ст І., Полн. собр. соч.(вигадування), 5 видавництво (див. Довідковий том, ч. 2, с. 450); Гнедін Е., Революціонер-дипломат ленінської школи, «Новий світ», 1970 № 2, с. 256—261 (бібл.); Шейніс З. С., В Генуї і Гаазі. (Сторінки дипломатичної діяльності М. М. Літвінова), «Нова і Новітня історія», 1968 № 3—4.
