Ленцман , Ленцманіс Ян Давидовіч [17(29) .11.1881 — 7.3.1939], радянський партійний діяч, один із засновників Комуністичної партії Латвії. Член Комуністичної партії з 1899. Народився в Наудітськой волості Мітавського повіту, нині Елгавського району Латвійської РСР, в сім'ї батрака. Робітник. З 1905 член ЦК Соціал-демократії Латиського краю (СДЛК). Делегат 5-го з'їзду РСДРП (1907). На початку 1908 увійшов до складу ЦК РСДРП як представник ЦК СДЛК. У 1908—11 член Бакинського комітету РСДРП, член правління Союзу робітників нафтопромислів. З 1911 член Ризького комітету і з 1914 — ЦК СДЛК. Піддавався арештам і засланням. Учасник Лютневої революції 1917в Москві, делегат 7-ої (Квітневою) Всеросійської конференції РСДРП(б). У травні 1917 член Ризької ради. Член ВЦИК 1-го скликання. Делегат 6-го з'їзду РСДРП(б). З серпня 1917 по березень 1918 на підпільній роботі в Ризі. З липня 1918 голова Ярославського ВРК, керував придушенням антирадянського заколоту. З грудня 1918 заступник голова Радянського уряду і комісар внутрішніх справ Радянської Латвії. У 1919—21 член РВС(Реввоєнрада) 15-ій армії. У 1921—24 начальник торгівельного порту Петрограду. У 1925—26 голова правління Совторгфлота, в 1926—28 директор Кузнецкстроя, в 1931—37 працював в латвійській секції Комінтерну. Автор робіт по історії Латвії. Нагороджений орденом Червоного Прапора.
Літ.: Латиські революційні діячі, Рига, 1958, с. 87—93.
