Лео (справжнє прізвище — Бабаханян) Аракел Григорович [14(26) .4.1860, Шуша, нині Нагорно-карабахською АТ(автономна область) Азербайджанською РСР, — 14.11.1932, Єреван], вірменський радянський історик, письменник, публіцист. Професор Єреванського університету (1924—32). До початку 20 ст опублікував багато досліджень по основних проблемах історії Вірменії і її культури; у 1901—05 в Тбілісі вийшли в світ на вірменській мові монографії Л., присвячені історії вірменського книгодрукування, життя і діяльності Іосифа Аргутінського — глави вірменської церкви в Росії, Степаноса Назаряна і Грігора Арцруні — громадських діячів, публіцистів і критиків 19 ст Відмовившись від принципів феодальної для клерикалізму історіографії, Л. розвивав методику і методологію буржуазної історичної науки. Проте його світогляд до 20-х рр. залишався ідеалістичним. Після Жовтневої революції 1917 Л. переглянув свої методологічні позиції вставши у ряді питань на точку зору економічного матеріалізму і вульгарного соціологізму. Л. негативно відносився до культурної спадщини минулого, до вірменського визвольного руху, надаючи виняткове значення вірменському купецькому капіталу в історії Вірменії. Останніми роками життя Л. працював над багатотомною історією Вірменії.
Літ.: Нариси історії історичної науки в СРСР, т. 3, М., 1963.
