Легка промисловість

Легка промисловість , сукупність спеціалізованих галузей промисловості, що виробляють предмети масового вжитку з різних видів сировини. Л. п. СРСР займає одне з важливих місць у виробництві суспільного продукту. У 1971 питому вагу Л. п. в загальному обсязі промислового виробництва склав 17%, в товарообігу — 25%, середньорічна чисельність промислово-виробничого персоналу перевищила 5 млн. чоловік. Л. п. здійснює як первинну обробку сировини, так і випуск готової продукції. Основними галузями Л. п. є текстильна, швацька, шкіряна, хутряна і взуттєва. Продукція Л. п. використовується також в меблевій, авіаційній, автомобільній харчовій і ін. галузях промисловості, в сільському господарстві, на транспорті і в охороні здоров'я.

  Л. п. як галузь крупної фабричної індустрії була створена в 2-ій половині 18 ст Технічний прогрес в одній із старих галузей Л. п. — в текстильній промисловості веде свій початок від крупних винаходів 18 ст, що створили базу для переходу текстильної промисловості із стадії капіталістичної мануфактури в стадію крупної машинної індустрії. Перші підприємства Л. п. в Росії з'явилися в 17 в.; на початку 18 ст за допомогою держави створювалися суконні, полотняні і ін. мануфактура, що виконувала головним чином казенні замовлення. Швидке зростання більшості галузей Л. п. почався з 2-ої половини 19 ст, коли поміщицькі фабрики, що базувалися на кріпосній праці, стали витіснятися капіталістичними фабриками, заснованими на праці найманих робітників. Розвиток Л. п. стримувалося слабким розвитком сировинної бази, а також відсталістю машинобудування. Росія ввозила приблизно половину сировини, фарбники і майже все устаткування, вироблені хромові шкіряні товари і шовксирець. В той же час дрібне шкіряна сировина, кокони тутового шовкопряда, сап'ян, юхта, хутра вивозилися за кордон. Л. п. займала велике місце в структурі промислового виробництва і значною мірою була основою індустріального розвитку. Ряду галузей Л. п. по суті не було, наприклад трикотажною. Розміщена Л. п. була украй нерівномірно. Переважна більшість підприємств знаходилися в Московській, Тверськой, Володимирській, Петербурзькій губерніях, колишніх центрах кустарних промислів: ткачеських, кравецьких, мереживних і т. п., таких, що мали в своєму розпорядженні дешеву робочу силу. У всіх галузях Л. п. переважав ручна праця, положення робітників було надзвичайно важким.

  Робочі Л. п. були активними учасниками революційного руху. Страйку ткачів фабрики Морозова в Орехово-Зуєве (1885), фабрики Торнтона в Петербурзі (1895), іваново-вознесенських ткачів (1905), Грудневе озброєне повстання 1905 в Москві, велику роль в якому зіграли робітники Прохоровськой мануфактури (нині комбінат «Трьохгірська мануфактура»), стали віхами в робочому русі Росії. Іваново-вознесенськие ткачі в 1905 створили Раду уповноважених, що була фактично однією з перших Рад робочих депутатів в Росії. Робочі Л. п. активно брали участь в Жовтневій революції 1917 і Громадянській війні 1918—20.

  Легка промисловість СРСР. В результаті 1-ої світової війни 1914—18, Громадянської війни і військовій інтервенції 1918—20 валовий випуск продукції Л. п. різко знизився і в 1921 складав приблизно 10—15% рівня 1913. У цих надзвичайно скрутних умовах господарської розрухи Комуністична партія прийняла заходи до збільшення виробництва предметів вжитку. У відновний період (1921—25) почала відтворюватися фабрична взуттєва, швацька і трикотажна промисловість, в Середній Азії і Закавказзі — шовкомотальна, шовкова промисловість і ін. Побудовані нові підприємства: бавовняна, суконно-камвольні, шовкоткацькі і шовкомотальні, трикотажні, швацькі, взуттєві. До 1928 Л. п. СРСР перевершила рівень 1913.

  За роки довоєнних п'ятирічок (1929—40) були побудовані бавовняно-паперові комбінати в Ташкенті і Барнаулі; льняні в Смоленську, Орше і Вологді; шерстяні в Києві, Семипалатинську і Моніно (Московська область); взуттєві фабрики, шкіряні заводи, заводи штучної шкіри. Розвивалася галантерейна промисловість.

  Спираючись на потужний підйом важкої індустрії, отримуючи від соціалістичного сільського господарства і промисловості необхідну сировину, Л. п. значно збільшила виробництво товарів для населення (див. таблиці. 1).

  Таблиця. 1. — Виробництво основних видів продукції легкої промисловості СРСР в 1913—40

  В роки Великої Вітчизняної війни 1941—45 Л. п. СРСР був причинний великий збиток. Німецько-фашистські окупанти зруйнували багато підприємств Л. п. Але і в скрутних умовах війни Л. п. повністю забезпечувала воїнів Радянської Армії обмундируванням, взуттям і ін. предметами речового постачання. У 4-ій п'ятирічці (1946—50) відбувалося швидке відновлення і розвиток Л. п. У 1950 випуск продукції перевищив об'єм 1940 на 12%; значно зріс технічний рівень багатьох підприємств на базі механізації і автоматизації виробництва.

  Успіхам Л. п. сприяв широкий розмах соціалістичного змагання.

  Ще в 30-і рр. працівники Л. п. освоювали нову техніку і нові прийоми, переходили на багатоверстатне обслуговування. Відомими новаторами виробництва в Л. п. були вічугськие ткалі Е. Ст і М. І. Віноградови (1935). У післявоєнні роки ткаля Ореховського бавовняного комбінату М. М. Волкова (1946), закрійник московської взуттєвої фабрики «Паризька Комуна» Ст І. Матросів (1946), майстер закрійного цеху ленінградської взуттєвої фабрики «Скорохід» О. Я. Муштукова (1948), помічник майстра Краснохолмського камвольного комбінату в Москві А. С. Чуйних (1949), прядільщица Купавінськой тонкосукняної фабрики (Московської області) М. І. Рожнева і ткаля тієї ж фабрики Л. Ф. Кононенко (1949), бригадир Вишневолоцкого бавовняно-паперового комбінату Калінінськой області Ст І. Гаганова (1958) і ін. виступили з починами, підхопленими трудящими всієї країни.

  За післявоєнні роки галузі Л. п. отримали подальший розвиток. Були побудовані крупні підприємства бавовняно-паперової промисловості в Очеретині, Енгельсі, Херсоні, Барнаулі (2-й комбінат), Душанбе (2-я черга комбінату), Чебоксарах, Ярцеве, Омську, Гори, Калініне; підприємства шерстяної промисловості в Мінську, Брянську, Краснодарі, Іванові, Свердловську, Канське, Чернігові; шовковій промисловості в Красноярську, Наро-Фомінське, Калініне, Ленінабаде; льняній промисловості в Житомирі, Рівно, Великому Луці, Паневежісе; трикотаж, промисловості в Чебоксарах, Уфі; шкіряно-взуттєвій промисловості в Ульяновське, Улан-Уде, Великому Луці, Джамбуле, Ворошиловграді, Таліні, Новосибірську, Орлові, Воронежі, Камишлове і Баку. Багато підприємств, що діють, реконструйовано, оснащено високопродуктивним устаткуванням.

  Здійснення перебудови управління промисловістю за галузевим принципом, переклад підприємств на нову систему планерування і економічного стимулювання сприяли посиленню темпів зростання виробництва товарів Л. п. Розвиток Л. п. в 1950—72 характеризується даними таблицями. 2. Випуск продукції Л. п. з розрахунку на душу населення в СРСР і окремих капіталістичних країнах показаний в таблиці. 3.

  Таблиця. 2. — Виробництво основних видів продукції легкій промисловості СРСР в 1950 — 72

  Таблиця. 3. — Виробництво основних видів продукції легкої промисловості на душу населення в СРСР і деяких капіталістичних країнах в 1972

  ¹ 1970. ² 1971.

  Зростання випуску продукції забезпечується відповідним збільшенням виробництва сировини: бавовни, шерсті, льону, шкіряної сировини, хімічних волокон.

  В 1972 державних закупівлі бавовни-сирцю в СРСР склали 7,3 млн. т проти 4,29 млн. т в 1960, льоноволокно відповідно 435 тис. т і 369 тис. т, шерсті — 452 тис. т і 358 тис. т. В ресурсах сировини для Л. п. всього більшого значення набуває хімічна сировина. У 1972 було вироблено 746 тис. т хімічних волокон проти 211,2 тис. т в 1960.

  Покращується розміщення підприємств Л. п. за рахунок переваги будівництва нових підприємств в районах Середньої Азії і Казахстану, а також в східних районах РРФСР.

  Головна увага в подальшому розвитку Л. п. приділяється підвищенню якості і розширенню асортименту продукції, освоєнню нового її вигляду і збільшенню випуску продукції, що має підвищений попит населення. Серед передбачених заходів по значному поліпшенню якості і розширенню асортименту продукції — впровадження нових структур тканин, сучасних моделей і фасонів взуття, швацьких і трикотажних виробів, вживання міцних і яскравих фарбників, високоякісних хімічних просочень, ретельна зовнішня обробка виробів. Робочі Л, що служать. п. борються за дострокове виконання планів, високу продуктивність праці і випуск продукції відмінної якості. Для підготовки кадрів фахівців-технологів і художників для Л. п. в СРСР створені вищі і середні спеціальні учбові заклади. Робочі кадри виучуються у фабрично-заводських школах, професійно-технічних училищах, на курсах і в порядку індивідуального вчення. Л. п. обслуговують 34 науково-дослідних і 10 проектних інститутів, в яких в 1971 працювало біля 50 тис. фахівців різного профілю.

  Л. п. успішно розвивається і в інших соціалістичних країнах. Завдання збільшення виробництва тканин, одягу, взуття і ін. товарів Л. п. вирішуються на основі використання внутрішніх можливостей кожної країни і всесторонньої співпраці соціалістичних країн. Координація планів розвитку Л. п. дозволяє забезпечувати її сировиною, технологічним устаткуванням і організовувати обмін товарами на взаємно вигідних умовах. З СРСР в ін. соціалістичні країни вивозиться, зокрема, значна кількість бавовни-волокна, соціалістичні країни спільно розробляють науково-технічні проблеми по вдосконаленню виробництва. Велике значення має також розширення сировинної бази за рахунок розвитку виробництва хімічних волокон. У таблиці. 4 показаний обсяг виробництва тканин і взуття в деяких соціалістичних країнах.

  Випуск тканин і взуття в деяких капіталістичних країнах характеризується даними таблицями. 5.

  Таблиця. 4. — Виробництво тканин і взуття в деяких соціалістичних країнах

  Таблиця. 5. — Виробництво тканин і взуття в деяких капіталістичних країнах в 1971

¹ Без тканин з натурального шовку. ² 1970.

  Див. також Шкіряно-взуттєва промисловість, Текстильна промисловість, Трикотажна промисловість, Фарфоро-фаянсова промисловість .

  Літ.: Матеріали XXIV з'їзду КПРС, М., 1971; Хромов П. А., Нариси економіки текстильній промисловості СРСР, М. — Л., 1946; Володимирський Н. Н., Від домашнього ткацтва до соціалістичного текстильного виробництва, [Кострома], 1949; Корнєєв А. М., Текстильна промисловість СРСР і дороги її розвитку, М., 1957; Кисляков Би. І., Легка індустрія за 50 років, М., 1967.

  А. М. Жаров, І. До. Хмельовський.

Безчовникові верстати (СТБ) в ткацькому цеху Купавінськой тонкосукняної фабрики імені І. Н. Акимова (Московська область).

Лінія пресів гарячої вулканізації (ПГВ-1) (Ленінградське взуттєве об'єднання «Скорохід»).