Шкіряно-взуттєва промисловість

Шкіряно-взуттєва промисловість, галузь легкої промисловості, що виробляє м'які і жорсткі шкіри з шкур тварин і взуття з натуральної і штучної шкіри. Крім того, з шкіри виготовляються одяг, шорно-сідельні і галантерейні вироби, деталі для текстильних і ін. машин.

  Впровадження індустріальних методів виробництва в До.-о. п. в розвинених країнах почалося в 2-ій половині 19 ст У шкіряному виробництві спочатку була механізована частина підготовчих і обробних операцій, а в 80—90-і рр. 19 ст упроваджений прискорений спосіб дублення шкір солями хрому, що витіснив примітивний спосіб вироблення їх за допомогою рослинних дубильних матеріалів. У взуттєвому виробництві процес механізації почався з вживання в 50-х рр. 19 ст швацьких машин для виготовлення заготівки (верху взуття). З того часу до кінця 19 ст були винайдені і ін. спеціальні машини, що механізують процес виготовлення взуття.

  В дореволюційній Росії До.-о. п. була відсталою галуззю. Вироблення шкіри вироблялося на малопотужних напівкустарних підприємствах з примітивною технікою. Технологічний процес вироблення шкіри тривав до 180 діб (нині — 20—30 діб). Взуття виготовлялося в основному артілями, ремісничими майстернями і кустарями-одинаками. Індустріалізація До.-о. п. здійснювалася украй повільно. У 1913 шкіряному взутті було випущено 68 млн. пар, в тому числі взуттєвими фабриками більше 8 млн. пар. 80% виробничих операцій на взуттєвих фабриках виконувалося уручну. Шкіряно-взуттєвого машинобудування не було. Устаткування і інструменти для шкіряних заводів і взуттєвих фабрик ввозилися з-за кордону, імпортувалася також велика кількість готових хромових шкіртоварів і дубильних матеріалів. Перші крупні шкіряні заводи в Росії побудовані в 1739 в р. Осташков (нині область Калінінськая) і в 1847 в Петербурзі (нині завод ним. А. Н. Радіщева).

  В СРСР До.-о. п. перетворена на крупну механізовану галузь. Старі підприємства реконструйовані і розширені, побудовані нові шкіряні заводи в Москві, Єльці, Кузнецке, Новосибірську, Іркутську, Могильові, Фрунзе, Семипалатинську і др.; взуттєві фабрики в Свердловську, Тбілісі, Кузнецке, Новосибірську, Києві і ін. Створено шкіряно-взуттєве машинобудування, виробництво дубильних екстрактів, хромових шкіртоварів, а також штучної шкіри.

  Після Великої Вітчизняної війни 1941—1945 поряд з відновленням і реконструкцією старих підприємств побудовані взуттєві фабрики в Шахтах, Ворошиловграді, Гродно, шкіряно-взуттєві комбінати в Джамбуле, Ульяновське, шкіряні заводи в Бобруйську, Львові, Харкові, Бердичеві, Баку, Ташкенті, Самарканді, Душанбе і ін. Промисловість оснащувалася сучасною технікою, удосконалювалася технологія, покращувалася організація виробництва. Успішному розвитку До.-о. п. сприяло соціалістичне змагання, що широко розвернулося в галузі. Дані показують розвиток До.-о. п.

  Таблиці. 1.— Зростання виробництва продукції шкіряно-взуттєвої промисловості в СРСР

  В 1970 в До.-о. п. СРСР працювали близько 43 тис. інженерно-технічних працівників (у тому числі понад 30 тис. з вищою і середньою спеціальною освітою), що складало 6% всього промислово-виробничого персоналу галузі.

  За об'ємом виробництва шкіряного взуття СРСР займає (1971) 1-е місце в світі. Проте по випуску шкіряного взуття на душу населення (2,8 пар) СРСР ще відстає від деяких розвинених капіталістичних країн.

  Вживання штучних шкір у виробництві взуття в СРСР характеризується наступними даними: у 1971 при виробництві взуття в об'ємі 679,2 млн. пар випуск взуття з верхом з штучних шкір склав 62,4 млн. пар, а взуттю на підошві із замінників шкіри — 465,4 млн. пар. Оскільки і у взутті з верхом і низом з натуральних шкір окремі деталі виготовляються з штучних шкір, в загальній масі вживаних у взуттєвому виробництві СРСР натуральних і штучних шкір питома вага штучних шкір склав 42%.

  До.-о. п. в дореволюційний час розвивалася переважно в північно-західних, західних і центральних районах Росії. У Середній Азії, Казахстані і східних районах Росії майже зовсім не було підприємств До.-о. п. За роки Радянської влади здійснювалося більш рівномірне географічне розміщення До.-о. п. Про рівень розвитку До.-о. п. в союзних республіках.

  Таблиця. 2.— Виробництва продукції шкіряно-взуттєвої промисловості по союзних республіках в 1971

  В 1928 створений Центральний науково-дослідний інститут До.-о. п. (ЦНІЇКП), в 1930 — Український науково-дослідний інститут До.-о. п. (УКРНІЇКП), відкриті вузи в Москві, Києві і технікуми в різних містах країни, де ведеться підготовка фахівців. У 1939 створений Науково-дослідний інститут замінників шкіри (нині Всесоюзний науково-дослідний інститут плівкових матеріалів і штучної шкіри). У 1956 в Москві створений Центральний будинок моделей взуття, що є методичним центром країни по моделюванню взуття.

  З ін. соціалістичних країн найбільш розвиненої До.-о. п. розташовують Польща, Чехословакія, ГДР(Німецька Демократична Республіка), Угорщина. Чехословакія, що займає 1-е місце в світі по виробництву взуття на душу населення, експортує значну частину продукції взуттєвої промисловості в ін. країни, у тому числі в СРСР.

  Таблиця. 3.— Виробництва шкіряного взуття в окремих соціалістичних країнах в 1971

Таблиці. 4.— Виробництва взуття в окремих капіталістичних країнах в 1970

  * 1971.

  Серед капіталістичних країн найбільш розвинену До.-о. п. мають США, Італія, Великобританія, Франція, ФРН(Федеральна Республіка Німеччини).

  Літ.: Зибін Ю. П., Технологія взуття, М., 1953—55; Взуттєва промисловість капіталістичних країн, М., 1964; Мурванідзе Д. С., Основні напрями розвитку взуттєвій промисловості, М., 1968.

  Д. С. Мурванідзе.