Лавель (Lavelle) Луї (15.7.1883), Сен-Мартен-де-Вільреаль, — 1.9.1951, там же), французький філософ, один з основоположників «філософії духу». Професор в Коллеж де Франс (з 1941), член Академії моральних і політичних наук (1947). Протиставляючи протагоровськую (антропоцентричну) традицію у філософії платонівською, Л. відносив свою філософію до останньої; випробував вплив ідей М. Ф. Мін ді Бірана, Г. В. Лейбніца і Ф. Ст Шеллінга. В центрі його учення — поняття «акту», що позначає буття, що осмислює самого себе і невіддільне від мислення. Буття відкривається в явищах людським мисленням, яке причетне буттю. Згідно Л., індивідуальна свідомість, долаючи свою відособленість і емпіричну, як би «інтимно» включає себе в буття, беручи участь в «чистому і безконечному акті» (тобто бутті бога). Останній в те ж час надає кожній окремій свідомості відокремитися від нього і стати відособленим «актом». В цілому філософія Л. поєднує в собі елементи бергсоніанства (див. Бергсон ) і християнського екзистенціалізму .
Соч.: La présence totale, P., 1934; La philosophie française entre les deux guerres, P. 1942; La dialectique de l’eternel present, v. 1—4, P., 1945—51; Introduction á l’ontologie, P., 1947; Le conscience de soi, P., 1951; La parole et l’ecriture, P., 1951; La dialectique du monde sensible, 2 éd., P., 1954; De intimité spirituelle, P. [1955]; Traité des valeurs, t 1—2, P., 1951—55; Morale et religion, P., 1960.
Літ.: Попович М. Ст, Похiд проті розуму, До., 1960; Ecole J., La métaphysique de l’etre dans la philosophie de L. Lavelle, Louvain — P., 1957; Levert P., L’affirmation de l’etre et le probléme du reel dans la philosophie de L. Lavelle, P., 1960.
