Кубанське козаче військо, частина козацтва в дореволюційній Росії, що розміщувалася в Кубанської області (нині Краснодарський край і частина Ставропольського краю) з центром в Екатерінодаре (нині Краснодар). Утворено в 1860 з Чорноморського козачого війська і частини Кавказького лінійного козачого війська у складі 22 (пізніше до 27) кінних полків, 3 ескадронів, 13 піших батальйонів і 5 батарей. До. до. ст брало участь у всіх війнах, які вела Росія в 2-ій половині 19, — початку 20 вв.(століття) У 1914 в складі До. до. ст було 11 кінних полків і 1 дивізіон, 2,5 гвардійських сотень, 6 пластунських батальйонів, 5 батарей, 12 команд і 1 сотня міліції (всього до 19 тис. чоловік). Під час 1-ої світової війни 1914—18 До. до. ст виставило 37 кінних полків і 1 дивізіон, 2,5 гвардійських сотень, 22 пластунських батальйону, 6 батарей (у 1917—12), 49 різних сотень і 6 півсотень, 12 команд (всього біля 90 тис. чоловік). До. до. ст склалося з 2 головних частин: т.з. «лінейцев», в основному нащадків переселених на Кубань в кінці 18 ст донських козаків, що розташовувалися в східній частині області (Кавказький, Лабінський, Майкопський і Баталпашинський відділи), і «чорноморців» — нащадків запоріжців переселених в 90-х рр. 18 ст на р. Кубань від її гирла до р. Лаби (Ейський, Екатерінодарський і Темрюкський відділи). У 1-ій половині 19 ст на Кубань було переселено екатерінославськие, азовські, чернігівські, полтавські і дунайські козаки, державні селяни, кантоністи і відставні солдати, зараховані в козаки. Населення області складало 2,89 млн. чоловік (на 1916), у тому числі козаків 1,37 млн. чоловік (43%). Козачі землі складали близько 6,8 млн. десятини, середній душовій наділ дорівнював 9 десятини. Значний розвиток капіталізму привів до сильної диференціації кубанських козаків, яка посилювалася зважаючи на збіднення козаків із-за тягаря служби. В козачої бідноти, що складала біля 1 / 2 козачого населення, душовій наділ дорівнював фактично 2—3 десятині. Це, а також ворожнечу між населенням заможніших західних районів і менш заможних східних районів зумовили гострі класові протиріччя усередині кубанського козацтва) ускладнені боротьбою з іногородніми, які орендували козачі землі. Під час Революції 1905—07 сталися повстання у ряді пластунських батальйонів і в 2-м-коді Урупськом полицю. Після Жовтневої революції 1917 козача біднота стала на сторону Радянської влади, контрреволюційні елементи на чолі з Кубанською радою 1917—20 почали боротьбу проти соціалістичної революції значна частина козаків під впливом боротьби з іногородніми, станових забобонів і помилок з боку органів Радянської влади і антикозачої політики головкому І. Л. Сорокина підтримала Добровольчу армію генерала А. І. Деникіна. У 1919 кубанських корпусів генерала А. Г. Шкуро і С. Г. Улагая активно билися проти Червоної Армії. Проте великодержавна політика Деникіна викликала опозицію серед кубанців, які прагнули до автономії. Козаки масами дезертирували з деникінськой армії, а влітку 1920 не підтримали десант Улагая на Кубані. У 1920 До. до. ст було скасовано. У Червоній Армії в 20—30-х рр. були створені кубанські козачі частини. Під час Великої Вітчизняної війни 1941—45 кубанських козачих дивізій, особливо 4-й гвардійський Кубанський козачий корпус під командуванням генерала Н. Я. Киріченко героїчно билися на фронтах за Радянську батьківщину.
Літ.: Щербина Ф. А., Історія Кубанського козачого війська, т. 1—2, Екатерінодар, 1910—13; Мужев Л. Ф., Козацтво Дону, Кубані і Тереку в революції 1905—1907 рр., Ордженикідзе, 1963; Гоубев А. Ст, Врангельовськие десанти на Кубані, М., 1929; Красильникова До., Партизанський рух на Кубані і Черноморье (1918—1920 рр.), Краснодар, 1957.
