Кримінологія (від латів.(латинський) crimen, рід.(народився) відмінок criminis — злочин і ...логия ) , наука, що вивчає злочинність, її причини, особа злочинця, а також розробляюча заходи запобігання злочинності. Радянська До. — самостійна галузь в системі правових наук, тісно пов'язана з наукою кримінального права, кримінального процесу, виправно-трудовим і адміністративним правом, криміналістикою . До. досліджує процеси і явища, з якими пов'язано існування злочинності в соціалістичному суспільстві, і розробляє на цій основі систему заходів загальносоціального і спеціального запобігання злочинності; намічає дороги усунення злочинів; вивчає проблеми запобігання окремим видам злочинів, злочинів на певній території, в певному середовищі. Велику увагу радянські учені приділяють вивченню проблем злочинності в капіталістичному суспільстві, критичному аналізу антинауковою концепцій буржуазної К. Іспользуя поняття «злочин», «злочинець», «провина», «мотив» і т. п., що склалися в кримінальному праві, радянською До. застосовує конкретно-соціологічні методи дослідження: аналіз статистичних даних і встановлення кореляційних зв'язків між злочинністю і різними соціальними процесами; вивчення кримінальних справ і матеріалів; опити, інтерв'ю, обстеження в цілях комплексного вивчення особи злочинця, умов її формування і ситуації скоювання злочинів; комплексні обстеження кримінологій певних об'єктів, територій, контингентів і т. д. При проведенні досліджень кримінологи користуються також даними демографії, економіки, психології і ін. наук. Злочинність і її причини вивчаються в їх русі з врахуванням конкретно-історичних умов того або іншого періоду.
Радянська До. відкидає буржуазні концепції природженої злочинності, біологічній схильності до скоювання злочинів, вирішального впливу на злочинну поведінку різних психічних аномалій, темпераменту і т. п., що спотворюють соціальну характеристику злочинності як історично скороминущого соціального явища, що виникло в експлуататорському суспільстві. У соціалістичному суспільстві, де злочинність носить пережіточний характер, біологічні, половозрастниє і інші особливості певною мірою впливають на формування особи, але правильне виховання створює рівні для всіх можливості соціально-позитивної поведінки.
Система До. включає загальну і особливу частини. До загальної частини відносяться: предмет і метод До., історія; основні поняття До. і її співвідношення з суміжними науками; поняття злочинності і суміжних з нею соціальних процесів; вчення кримінології про особу і прогноз поведінки (включаючи типологію); теорія загальносоціального і спеціального запобігання злочинності, у тому числі ранньої профілактики; проблеми забезпечення режиму законності в профілактиці, використання методів і даних До. у соціальному планеруванні і прогнозуванні. Особлива частина До. включає комплексні проблеми вивчення і запобігання злочинам окремих видів (насильницьких, корисливо-насильницьких, корисливих і т. д.), злочинів в середовищі певних контингентів (неповнолітніх, «молодих дорослих» і т. д.), рецидивній злочинності.
Радянська До. як наука склалася в 20-х рр., коли практичними органами, університетами, спеціалізованими науковими установами (кабінетами по вивченню злочинності і злочинця) стали проводитися вибіркові дослідження, був створений Державний інститут по вивченню злочинності і злочинця. У 1957—6З систематичну розробку методики досліджень кримінологій для наукових і практичних цілей проводив інститут криміналістики Прокуратури СРСР, на базі якого в 1963 був створений Всесоюзний інститут по вивченню причин і розробці заходів по запобіганню злочинності. Розробка теоретичних проблем До. ведеться також в інститутах АН(Академія наук) СРСР і на юридичних факультетах багато університетів, у ряді інститутів судової експертизи.
В зарубіжних соціалістичних країнах дослідження кримінологій набули широкого поширення. Вони будуються на тих же теоретичних і методологічних принципах, що і в СРСР. У всіх цих країнах або створені спеціалізовані науково-дослідні установи по До. (наприклад, Рада досліджень кримінологій в Болгарії, інститут прокуратури в Угорщині, інститут кримінології при Генеральною прокуророві в Чехословакії, інститут досліджень кримінологій і криміналістичних в Югославії), або спеціальні дослідницькі підрозділи в міністерствах і відомствах. Питання До. вивчаються на юридичних факультетах університетів всіх соціалістичних країн.
В буржуазних державах До. як самостійна наука отримала розвиток з 70-х рр. 19 ст У 18 — початку 19 вв.(століття) просвітителі, соціалісти-утопісти, революційні демократи висловлювали прогресивні погляди на злочинність як на явище, пов'язане з соціальною нерівністю і вимагаюче тому в першу чергу заходів соціальної профілактики, перевлаштування суспільства, проте буржуазна До. не сприйняла ці погляди. Вона пішла по шляху пошуку «пояснень» злочинності, що не зачіпають суть капіталістичних буд. Не дивлячись на відмінності в концепціях, що сформувалися в буржуазній До., всі вони направлені на обгрунтування «вічності» злочинності, нібито властивою будь-якому суспільному устрою. Лише в рамках спеціальних заходів боротьби із злочинністю досліджуються питання її профілактики, причому в основному на матеріалах про злочини проти особи, крадіжках, розбоях і т. п.; злочини, що здійснюються в державному апараті, у сфері бізнесу, вивчаються дуже мало. По суті буржуазна До. підміняє завдання встановлення причин злочинності пошуком чинників, що впливають на скоювання злочинів конкретними обличчями. Для всього перебігу буржуазної До. характерна відмова від «традиційних» заходів кримінально-правового характеру і заміна їх «заходами безпеки», «системою соціального захисту» і т. п., що значно розширюють можливість свавілля з боку поліції і органів юстиції.
Літ.: Болдирев Е. Ст, Заходи запобігання правопорушенням неповнолітніх в СРСР. М., 1964; Герцензон А. А., Введення в радянську кримінологію, М., 1965; його ж Кримінальне право і соціологія, М., 1970; Соціологія злочинності (Сучасні буржуазні теорії), М., 1966; Кримінологія. [Підручник, 2 видавництва], М., 1968; Кудрявцев Ст Н., Причинність в кримінології, М., 1968; Карпец І. І., Проблема злочинності, М., 1969; Орлів Ст С., Підліток і злочин, М., 1969; Злочинність неповнолітніх в капіталістичних країнах, ч. 2, М., 1970; Яковлєв А. М., Злочинність і соціальна психологія, М., 1971; Цукрів А. Б., Причини злочинності і особа злочинця в СРСР, М., 1961.
