Концентрація соціалістичного виробництва, планомірний процес зосередження виробництва в найбільших виробничих ланках. Матеріально-технічною основою концентрації виступають технічний прогрес, підвищення потужності агрегатів, організація крупного механізованого і автоматизованого спеціалізованого виробництва. В умовах соціалізму, коли всі основні виробничі фонди знаходяться в руках соціалістичної держави процес концентрації підпорядкований дії основного економічного закону соціалізму і закону максимальної економії суспільної праці, що забезпечує ефективну організацію суспільного виробництва і найбільш швидкі темпи його зростання.
До. с. п. — найважливіша форма усуспільнення виробництва. Планомірне регулювання концентрації виробництва має різні форми: збільшення розмірів підприємств, що діють, шляхом їх розширення, реконструкції і модернізації; будівництво нових крупних підприємств; укрупнення підприємств, що діють, і створення виробничих об'єднань .
Для виміру рівня концентрації в радянській промисловості використовується система показників, що розглядаються у взаємозв'язку. Основний показник, що визначає розмір підприємства, — обсяг випуску продукції. Він застосовується при внутрігалузевих зіставленнях, коли використовуються натуральні показники або порівнюються підприємства, що виробляють однорідну продукцію. В умовах розгортання науково-технічної революції для визначення рівня До. с. п. всього більшого значення набувають такі показники, як вартість основних фондів, потужність енергетичних установок, вжиток енергії. Показник чисельності працівників неточно відображає динаміку концентрації: чисельність працівників може скоротитися і при укрупненні виробництва в результаті зростання механізації і автоматизації процесів праці. Проте в міжнародних зіставленнях цей показник широко використовується. Сукупність названих показників дає всестороннє уявлення про рівень концентрації виробництва.
Як форма організації виробництва концентрація має великі економічні переваги. Крупні підприємства забезпечують вищий рівень продуктивності праці і низьку собівартість продукції в порівнянні з невеликими, на крупних підприємствах значно вище технічний рівень виробництва, досконаліша технологія. Вартість устаткування зменшується при зростанні потужності агрегатів, вживанні продуктивнішого устаткування. Крім того, деякі витрати (адміністративно-управлінські витрати, витрати на обслуговування виробництва) зростають не пропорційно обсягу виробництва, а в меншій мірі і складають значно меншу долю в собівартості одиниці продукції крупних підприємств, чим в умовах дрібного виробництва. До. с. п. нерозривно пов'язана з спеціалізацією виробництва і комбінуванням в промисловості .
Умови соціалістичного виробництва дозволяють використовувати переваги концентрації виробництва на користь суспільства, для постійного зростання добробуту всіх його членів. Соціальне значення укрупнення виробництва полягає в тому, що підвищення рівня механізації і автоматизації виробництва створює умови для посилення колективного характеру праці, ліквідації важкої ручної праці. Тому на всіх етапах соціалістичного будівництва в СРСР приділялася величезна увага підвищенню рівня концентрації виробництва.
На початку 20-х рр. після закінчення Громадянської війни 1918—20 розвиток До. с. п. відбувалося шляхом зосередження виробництва перш за все на найбільш крупних і технічно оснащених підприємствах з метою кращого використання обмежених ресурсів сировини і палива. У 20-х рр. формою об'єднання з'явилися трести (див. Трести і синдикати в СРСР ) , які охоплювали підприємства, що не мали юридичної самостійності. На початок 1922/23 налічувалося 421 трест, що об'єднував 90% всіх промислових підприємств. Зростання До. с. п. в цей період характеризується наступними даними: в середньому в 1922/23 на промисловому підприємстві працювало 150 чоловік, в 1926/27 — 194 чоловік.
В період індустріалізації процес концентрації виробництва йшов в основному по шляху будівництва крупних підприємств. Лише за 2-у п'ятирічку (1933—37) було створено понад 9000 крупних підприємств.
В післявоєнні десятиліття господарська політика партії направлена на подальше підвищення До. с. п. У 1971 в СРСР крупні промислові підприємства (більше що 1000 працюють) складали 10,9% загального числа підприємств, зосереджували 61,5% робочої сили, 60,1% обсягу виробництва і споживали 82,7% всій електроенергії. Але не дивлячись на високий рівень концентрації в промисловості СРСР підприємства, що налічують до що 200 працюють, складали в 1971 54,9% загального числа підприємств. Більшість дрібних підприємств відстають в технічному відношенні від великих, має у декілька разів меншу електро- і енергоозброєність праці, а тому і меншу його продуктивність. Засобом технічного перетворення таких підприємств є включення дрібних в єдиний виробничий комплекс — виробниче об'єднання на основі вузької спеціалізації і технологічною прив'язки до головного підприємства.
Відповідно до лінії партії на подальшу концентрацію виробництва в народному господарстві СРСР в 1973—75 здійснюється перехід промисловості на двух- і триланкову систему управління, створюються крупні госпрозрахункові всесоюзні і республіканські промислові об'єднання, виробничі об'єднання і комбінати. Включення дрібних підприємств до складу виробничих об'єднань підвищує ефективність їх діяльності, прискорює перехід до масового виробництва, впровадження технічно прогресивного устаткування. За рахунок зростання продуктивності праці вивільняється частина виробничих площ, підвищується рівень наочної і технологічної спеціалізації. В рамках таких комплексів можуть виявитися досить ефективними не лише крупні, але і середні, і дрібні підприємства. Для розвитку соціалістичної економіки необхідне не всяке укрупнення підприємств, а таке яке веде до підвищення ефективності суспільного виробництва. Завдання полягає в раціональному поєднанні підприємств різних розмірів — великих, середніх і невеликих, з врахуванням необхідності рівномірного розміщення продуктивних сил і т. д.
Всемірне підвищення ефективності виробництва, що дозволяє якнайповніше враховувати вимоги основного економічного закону соціалізму, а також економічну доцільність передбачають встановлення такого складу підприємств і їх розмірів, які були б оптимальними з точки зору всього народного господарства. Розмір підприємств може бути визнаний оптимальним, коли воно дає максимум продукції при мінімумі витрат. Оптимальні розміри підприємств рухливі в часі і різні по галузях. При визначенні оптимального розміру мають бути взяті до уваги не лише собівартість продукції, але і транспортні витрати по її перевезенню, зв'язані витрати.
Процес концентрації відбувається і в сільському господарстві (див. Колективізація сільського господарства ) . Колективізація привела до створення великого з.-х.(сільськогосподарський) виробництва. Розвинене соціалістичне суспільство характеризується подальшим зростанням концентрації з.-х.(сільськогосподарський) виробництва. Значно збільшився середній розмір з.-х.(сільськогосподарський) підприємств. У 1970 на кожен колгосп доводилося 435 колгоспних дворів, 6,1 тис. га з.-х.(сільськогосподарський) угідь, 60 тракторів (у перерахунку на 15-сильних), понад 1,8 млн. рублів неділимих фондів, а на кожен радгосп в 1970 в середньому — 6,2 тис. га посівної площі, 123 трактори (у 15-сильному численні), 1944 голови великої рогатої худоби, понад 2,4 млн. рублів основних виробничих фондів, що у багато разів перевищує ці показники в 30-х рр. До початку 1971 середні розміри колгоспів в порівнянні з 1934 збільшилися по кількості колгоспних дворів більш ніж в 6 разів, за площею суспільних посівів — в 7, по поголів'ю великої рогатої худоби — в 30, за вартістю основних фондів — більш ніж в 100 разів. Істотну роль в усуспільненні колгоспного виробництва грають міжколгоспні об'єднання і підприємства, число яких на кінець 1971 склало 4781.
Швидке зростання концентрації виробництва характерний для всіх країн світової соціалістичної системи. Так, в ПНР(Польська Народна Республіка) кількість промислових підприємств, що налічують більше 1000 чоловік, виросла з 9,4% в 1960 до 15,8% в 1968 (в т.ч. в державній промисловості з 18,4% до 28,9%). У ГДР(Німецька Демократична Республіка) підприємства з числом тих, що працюють більше 1000 склали в 1969 — 4,7% і зосереджували 60,6% робочої сили і 61,8% виробництв продукції.
В умовах соціалістичної економічної інтеграції країн — членів СЕВ(Рада економічної взаємодопомоги) (див. Інтеграція соціалістична економічна ) посилюється роль концентрації виробництва. Оптимальні розміри підприємств повинні визначатися з врахуванням потреб не лише даної країни, але і світового соціалістичного господарства. Це має особливе значення для невеликих країн, т. до. дает ним можливість підвищувати концентрацію виробництва, орієнтувати крупні спеціалізовані підприємства на задоволення не лише внутрішніх потреб, але і потреб інших стран—членов СЕВ(Рада економічної взаємодопомоги). Комплексна програма соціалістичної економічної інтеграції, прийнята 25-ою сесією СЕВ(Рада економічної взаємодопомоги) (1971), відкриває нові можливості концентрації виробництва для країн світової соціалістичної співдружності.
Літ.: Ленін Ст І., Полн. собр. соч.(вигадування), 5 видавництво, т. 36, с. 392; т. 41, с. 179; т. 43, с. 258; Матеріали XXIV з'їзду КПРС, М., 1971, с. 68, 297; Питання оптимального розміру підприємств в промисловості, М., 1968; Лівшиц Р. С., Ефективність концентрації виробництва в промисловості СРСР, М., 1971.
