Коновалова закони, два закони, що виражають зв'язок між складом рідкого розчину і складом і тиском насиченої пари (або температурою кипіння) в системі з двох летких речовин. Ці закони були встановлені експериментально і теоретично Д. П. Коноваловим в 1881—84. Загальніші співвідношення були виведені іншим шляхом Дж. Гіббсом в 1876—78.
В умовах однакової температури перший закон може бути формулірован таким чином: загальний тиск насиченої пари розчину підвищується при збільшенні концентрації в нім того компонента, вміст якого в парах більший, ніж в розчині, і знижується при збільшенні концентрації в нім компонента, вміст якого в парах менший, ніж в розчині.
При однаковому тиску цей закон може бути використаний у такому вигляді: температура кипіння розчину підвищується при збільшенні концентрації в нім того компонента, вміст якого в парах менший, ніж в розчині, і знижується при збільшенні концентрації компонента, вміст якого в парах більший, ніж в розчині.
До систем, що не володіють точками максимуму або мінімуму на кривій загального тиску пари і, отже, на кривій температур кипіння, застосовне простіше формулювання цього закону: насичена пара розчину, що складається з двох летких речовин, багатше тим компонентом, який в чистому стані володіє вищим тиском пари, тобто нижчою температурою кипіння.
Другий закон відноситься до більш окремих випадків. Точки максимуму або мінімуму на кривій загального тиску насиченої пари (і відповідно точки мінімуму або максимуму на кривій температур кипіння) відповідають розчинам, склад яких однаковий із складом їх насиченої пари.
До. з. грають важливу роль в теорії процесів перегонки і ректифікації.
