Коновалів Дмитро Петрович [10(22) .3.1856, сіло Івановци, нині Дніпропетровської області, — 6.1.1929, Ленінград], радянський хімік, академік АН(Академія наук) СРСР (1923; член-кореспондент 1921). Після закінчення Гірського інституту (1878) був вільним слухачем Петербурзького університету, де вивчав хімію у А. М. Бутлерова і Д. І. Менделєєва. З 1882 асистент, в 1886—1907 професор Петербурзького університету. У 1908—15 був товаришем (тобто заступником) міністра торгівлі і промисловості. Професор технологічного інституту (1916—18) Петрограду, директор Науково-дослідного химіко-енергетічного інституту в Дніпропетровську (1919—22); брав участь у відновленні хімічної промисловості України. З 1922 До. президент Головної палати мір і вагів і професор технологічного інституту Петрограду.
Широко відомі Коновалова закони, викладені в його магістерській дисертації «О пружності пари розчинів» (1884: 3 видання, 1928). Докторська дисертація «Роль контактних дій в явищах дисоціації» (1885), в якій До. вперше ввів поняття активної поверхні, мала велике значення для розвитку теорії гетерогенного каталізу і хімічної кінетики. До. вивчав співвідношення між теплотою горіння і будовою органічних сполук. Йому належать також роботи по технічній хімії. Починаючи з 1923 До. неодноразово обирався президентом Російського физико-хімічного суспільства (з 1922 був головою його хімічного відділення).
Літ.: Солов'їв Ю. І., Кипніс А. Я., Дмитро Петрович Коновалів, 1856—1929, М., 1964 (є список робіт До. і література про нього).
