Коливальні системи, фізичні системи, в яких в результаті порушення стану рівноваги виникають власні коливання, обумовлені властивостями самої системи.
З енергетичного боку До. с. діляться: на консервативні системи, в яких немає втрат енергії або, вірніше, які можна з достатньою точністю вважати позбавленими таких втрат (механічні системи без тертя і без випромінювання пружних хвиль; електромагнітні системи без опору і без випромінювання електромагнітних хвиль); диссипативні системи, в яких спочатку повідомлена енергія не залишається в процесі коливань постійною, а витрачається на роботу, внаслідок чого коливання затухають; автоколивальні системи, в яких відбуваються не лише втрати енергії, але і поповнення її за рахунок наявних в системі постійних джерел енергії (див. Автоколивання ) .
В загальному випадку параметри До. с. (маса, ємкість, пружність і т.п.) залежать від процесів, що відбуваються в них. Такі До. с. описуються нелінійними рівняннями і відносяться до класу нелінійних систем. До. с., параметри яких з достатньою точністю можна вважати не залежними від процесів, що відбуваються в них, і описувати лінійними рівняннями називаються лінійними. Основною межею лінійних До. с. є виконання суперпозиції принципу . Це дозволяє представляти коливання в системі у вигляді суми коливань певного типа.
До. с. розрізняються ще по числу мір свободи, тобто по числу незалежних параметрів (узагальнених координат, що визначають стан системи). Якщо число N таких параметрів звичайно, то До. с. називаються дискретними з N мірами свободи. Граничний випадок при N ® ¥ складають так звані розподілені До. с. (струна, мембрана, електричний кабель, суцільні об'ємні системи і т.п.). Загальні властивості До. с. і загальні закономірності процесів, що відбуваються в них, складають предмет теорії коливань .
