Карєєв Микола Іванович [24.11(6.12) .1850, Москва, — 18.2.1931, Ленінград], російський історик. У 1879—84 професор Варшавського, потім Петербурзького університетів. З 1910 член-кореспондент Російської академії, з 1929 почесний член АН(Академія наук) СРСР. У 1873 закінчив Московський університет (де під керівництвом Ст І. Герье займався історією Великої французької революції). У юності випробував вплив ідей Н. Р. Чернишевського, Н. А. Добролюбова і особливо Д. І. Пісарева, надалі — ідеологів народництва П. Л. Лаврова і Н. До. Михайлівського. У 70-х рр. познайомився з «Капіталом» До. Маркса. У методології — типовий еклектика-ідеаліст, позитивіст ліберального толку, в політичному відношенні належав до лібералів післяреформеного покоління — конституціоналістів і прибічників соціальних реформ. У 70-х рр. До. написав свою кращу працю «Селяни і селянське питання у Франції в останній чверті XVIII століття» (1879); у 1881 вийшов його «Нарис історії французьких селян з прадавнього часу до 1789 року». До. закріпив за русявий.(російський) наукою пріоритет в області конкретного вивчення селянського питання напередодні і в період Великої французької революції. Він показав важкий феодальний гніт, якому піддавалося французьке селянство, що ще більш посилився до часу революції. Тим самим був спростований теза А. Токвіля про те, що вже до революції феодальні стосунки у Франції поступово відмирали, і селяни стали в своїй масі вільними землевласниками. Маркс назвав вигадування До. (1879-го р.) «чудовим» (див. К. Маркс і Ф. Енгельс, Соч., 2 видавництва, т. 34, с. 286), Енгельс — «... кращою роботою про селян...» (там же, т. 37, с. 125).
В дисертації «Основні питання філософії історії» (т. 1—3, 1883—90) і в ін. історико-філософських і соціологічних роботах До. протиставляв історію соціології, заперечуючи фактично достовірно науковий характер історичної науки. Стаючи на позиції крайнього суб'єктивізму, До. оголошував, подібно до Михайлівського, вмістом філософії історії «ідеальний світ норм, світ належного, світ достеменного і справедливого, з яким порівнюватиметься дійсна історія». З тих же суб'єктивно-ідеалістичних позицій з 90-х рр. боровся проти марксизму, ототожнюючи його з «економічним матеріалізмом».
Не дивлячись на всю помірність свого лібералізму, До. у 1899 був звільнений у зв'язку із студентськими хвилюваннями з Петербурзького університету, куди повернувся лише в 1906. Під час Революції 1905—07 увійшов до рядів кадетської партії і був вибраний членом 1-ої Державної думи. У еклектичному, але коштовному по багатству фактичному матеріалу, курсі До. «Історія Західної Європи в новий час» (т. 1—7, 1892— 1917) відводилося істотне місце соціально-економічним процесам. У 1911—15 До. приступив до розробки історії паризьких революційних секцій. У 1924—25 опублікував 3-млосну роботу «Історики французької революції» — перший звідний огляд історіографії Великої французької революції не лише в російській, але і в зарубіжній літературі.
Соч.: Нарис історії руху реформації і католицькою реакції в Польщі, М., 1886; Невидані документи по історії паризьких секцій 1790—1795 рр., СП(Збори постанов) Би, 1912; Невидані протоколи Паризьких секцій 9 термідора II року, СП(Збори постанов) Би, 1914. Повніший список праць До. див.(дивися) в збірці: З далекого і близького минулого, П. — М., 1923, а також в його кн.: Історики Французької революції, т. 3, Л., 1925.
Літ.: Нариси історії історичної науки в СРСР т. 2—3, М., 1960—63; Вебер Б. Г. Первоє російське дослідження французької буржуазної революції XVIII ст, в збірці: З історії соціально-політичних ідей, М., 1955; Фролова І. І., Значення досліджень Н. І. Карєєва для розробки історії французького селянства в епоху феодалізму, в збірці: Середні століття, ст 7, 1955.
