Герье Володимир Іванович [17(29) .5.1837, Москва, — 30.6.1919, там же], російський історик. Професор загальної історії Московського університету (1868—1904). Одним з перших в Росії приступив до розробки історії нового часу, зокрема епохи Великої французької революції; протиставляючи із самого початку революційному досвіду Франції дорога перетворень «зверху», властивий нібито Росії, в оцінці революції переходив на все реакційніші позиції. Виступаючи проти матеріалістичних тенденцій в історіографії, головну увагу приділяв історії ідей, освітлюючи її з позицій крайнього ідеалізму. У університеті ввів (вперше в Росії) систематичні семінарські заняття (на яких приділяв увагу і питанням соціально-економічної історії). Його учнями були Н. І. Карєєв, П. Р. Винограду, М. С. Корелін, Р. Ю. Віппер, Е. Н. Щепкин і ін. Р. — організатор Вищих жіночих курсів в Москві (1872). У своїй політичній еволюції, усе більш правішаючи, прилучився в 1906 до октябристів; у 1907 став член Державної ради за призначенням.
Соч.: Боротьба за польський престол в 1733 році, М., 1862; Лейбніц і його століття, т. 1—2, СП(Збори постанов) Би, 1868—71; Ідея народовладдя і Французька революція 1789 р., М., 1904; Французька революція 1789—1795 рр. в освітленні І. Тена, СП(Збори постанов)Б, 1911; Франциск, апостол убогості і любові, М., 1908; Блаженний Августин, М., 1910; Західне чернецтво і папство, т. 1—2, М., 1913—15; L''abbé de Mably, P., 1886.
