Кантата (італ. cantata, від латів.(латинський) canto — пою), крупний вокально-інструментальноє твір, зазвичай для солістів, хору і оркестру. Зустрічаються До. урочистого, радісного, ліричного, скорботного, оповідного характеру; підрозділяються на світських і духовних (релігійні). Зазвичай До. складається з оркестрового вступу, арій, речитативів і хорів. До. близька до ораторії, відрізняється від неї меншими масштабами, відсутністю драматичної розробки сюжету, переважно камерним характером.
До. виникла в Італії в 1-ій половині 17 ст Спочатку італійська До. була сольною; пізніше створювалися До., близькі до оперних сцен. Розквіт італійської До. відноситься до середини 17 ст і пов'язаний з творчістю композиторів Дж. Каріссимі, А. Страделли, А. Ськарлатті і ін. Італійські До. були світськими; духовна До. сформувалася в Німеччині. Поряд з оркестром і солістами в ній велике значення придбав хор. Високохудожні зразки духовних і світських До. створив І. С. Бах. Перші росіяни До. виникли в 18 ст У 2-ій половині 19 ст ряд значних творів в жанрі До. був створений російськими композиторами-класиками: П. І. Чайковським («Москва»), Н. А. Рімським-корсаковим («З Гомера» і ін.), С. І. Танєєвим, С. Ст Рахманіновим. Радянську До. відрізняє збільшена роль хору, використання інтонацій народної і масової пісні. Важливе місце в До. радянських композиторів зайняли історіко-героїчні («Олександр Невський» С. С. Прокофьева, Симфонія-до. «На полі Куликовому» Ю. А. Шапоріна) і патріотичні теми («Кантата про Батьківщину» А. Р. Арутюняна, Симфонія-до. «Україна моя» А. Я. Штогаренко і ін.).
Літ.: Хохловкина А., Радянська ораторія і кантата, М., 1955; Ширінян Р., Ораторія і кантата, М., 1960; Schmitz Е., Geschichte der Kantate und des geistlichen Konzerts, Bd 1— Geschichte der weltlichen Solokantate, [3 Aufl.], Hildesheim, 1965.
Див. також літ.(літературний) при ст. І. С. Бах і Ораторія .
