Канон (від греч.(грецький) kanon — норма, правило), зведення положень, що мають догматичний характер. 1) Біблейський До. — сукупність книг Біблії, що визнаються церквою «богонатхненними» (на відміну від апокрифів ) і вживаних при богослужінні як «священне писання». К. Ветхого заповіту, написаного на староєврейській мові, склався до початку 2 ст н.е.(наша ера) К. Ветхого заповіту у грецькому переведенні (що склався пізніше) відрізняється від нього складом книг і редакцією їх. К. Нового заповіту був визначений Опанасом Александрійським в 367, але спори (особливо з приводу включення в нього Апокаліпсису ) продовжувалися аж до 9 ст До. православної, католицької і протестантської церков розрізняються складом творів. 2) Церковний До. — встановлені християнською церквою правила в області віровчення, культу, організації церкви і зведені в «закон» вищою церковною інстанцією (церковними соборами, головним чином Уселенськими соборами, папськими декреталіямі). Див. Канонічне право .
