Зворотний словник , словник, в якому заголовні слова розташовуються з врахуванням алфавіту не від початку слова до кінця, а від кінця слова до початку. Наприклад, «борода» виявиться у ряді слів на «а», а «стовп» — у ряді слів на «б». При наборі слова вирівнюються по правому краю:
ніяковість
відтиснення
тиснення
О. с. дозволяють класифікувати слова по граматичних ознаках, наприклад в російському О. с. всі іменники на -ніє, -еніє опиняються в одному ряду (як і говір на -о, -і, прикметники на -овий, дієслова на -еть і т.д.). О. с. складаються для мов, в яких суфікси і закінчення грають в словотворенні значно велику роль, чим префікси (багато індоєвропейкие, тюркські мови). По складу О. с. діляться на словники-індекси (додатки до яких-небудь, зазвичай тямущим, словникам) і словники з самостійними словникамі. Деякі О. с. можуть містити списки слів (вихідних словоформ) з додатковими відомостями (граматичні помети і ін.). О. с. полегшують дослідження в області морфології, фонології, морфонологиі і ін., застосовуються також при розшифровках (наприклад, в текстології), при машинній обробці текстів і т.д. Перші О. с. — класичні середньовічні арабські словники 13—14 вв.(століття) У Європі відомі з 18 ст як ріфмовникі (при складанні словників рим). В кінці 19 — початку 20 вв.(століття) з'являються перші власне лінгвістичні О. с. (переважно для древніх мов — древньо-індійського, древньо-іранських, латинського, древньо-грецького). З кінця 50 — початки 60-х рр. 20 ст з'являються О. с. сучасних мов: російського, румунського, вірменського, італійського, англійського, німецького, французького, португальського і ін.
Літ.: Зворотний словник російської мови, М., 1974.
