Законні представники, особи, які через закон, без особливого повноваження виступають у всіх установах, у тому числі і судових, в захист особистих і майнових прав і законних інтересів недієздатних, обмежено дієздатних громадян або дієздатних, але через свій фізичний стан (через старість, хвороби і т.п.) тих, що не можуть особисто здійснювати свої права і виконувати обов'язки (див. також Дієздатність ). За радянським законодавством З. п. в межах прав, наданих їм законом, здійснюють від імені тих, що представляються і в їх інтересах необхідні операції або дають згоду на здійснення тих операцій, які ті, що згідно із законом представляються не мають права здійснювати самостійно, сприяють їм в здійсненні своїх прав і виконанні обов'язків, а також охороняють їх від зловживань з боку третіх осіб. У цивільному процесі З. п. є батьки, усиновітелі, опікуни або опікуни громадян, промовців як позивачі, відповідачі або треті особи. Правомочність З. п. визначаються ГПК(Цивільний процесуальний кодекс) союзних республік. У кримінальному процесі З. п. є батьки, усиновітелі, опікуни, опікуни підозрюваного, обвинуваченого (підсудного), особи, відносно якої ставиться питання про вживання примусової міри медичного характеру, потерпілого, цивільного позивача і цивільного відповідача, свідка. Якщо опіка або опікування над цими особами здійснюються якою-небудь установою або організацією, З. п. є представники цих установ і організацій. У кримінальному процесі З. п. займають самостійне процесуальне положення.
