Загальний страйк, загальний страйк, одна з основних форм класової боротьби пролетаріату; охоплює робітників однією, декілька або всіх галузей промисловості, транспорту, комунального господарства і т.д. у масштабі країни або частини країни. У Ст с. все частіше беруть участь різні верстви населення, у тому числі службовці, представники інтелігенції. Вища форма Ст с. — загальний політичний страйк.
Ідея Ст с. («священний місяць») ще в 1839 висувалася в Англії конвентом (див. Чартизм ) Чартиста, який, проте, незабаром відмовився від неї; у серпні 1842 на підтримку чартизму почався страйк в Ланкашірі, який поширився на інші райони країни і по своїх масштабах наближалася к В. с. В кінці 19 — початку 20 вв.(століття) (до закінчення 1-ої світової війни 1914—18) прикладами Ст с., в яких брали участь робітники всіх галузей економіки країни або більшості її районів, можуть служити Загальний політичний страйк 1893 в Бельгії, Загальний страйк на Півдні Росії 1903, Жовтневий Всеросійський політичний страйк 1905, загальний страйк вуглекопів 1912 у Великобританії, Січневий загальний страйк 1918 в Германії. У роки між двома світовими війнами к В. с., в яких брали участь робітники деяких або всіх галузей промисловості або транспорту, можуть бути віднесені Загальний страйк французьких залізничників 1920, Загальний страйк 1926 у Великобританії. Більшовики на чолі с В. І. Леніним вели наполегливу боротьбу проти меншовиків в Росії і реформістів в 2-м-коді Інтернаціоналі, що відкидали Ст с., а також проти анархо-синдикалістів, що розглядали Ст с. як єдиний засіб, за допомогою якого організований в профспілки (синдикати) робочий клас нібито може ліквідовувати капіталізм і узяти в свої руки управління виробництвом. Кажучи про Революцію 1905—07 в Росії, Ленін вказував, що вона «... є в світовій історії першої, але вона буде, без сумніву не останньою, — великою революцією, в якій масовий політичний страйк зіграв незвичайно велику роль» (Полн. собр. соч.(вигадування), 5 видавництво, т. 30, с. 311). В той же час більшовики підкреслювали важливість поєднання в ході Революції 1905—07 в Росії масового політичного страйку з повстанням. «... Загальний політичний страйк, — писав Ленін в лютому. 1906, — має бути рассматріваєма в даний момент рухи не стільки як самостійний засіб боротьби, скільки як підсобне по відношенню до повстання» (там же, т. 12, с. 227).
В період 2-ої світової війни 1939—45 в окупованих німецько-фашистськими військами країнах Європи трудящі у ряді випадків застосовували Ст с. як один із засобів боротьби проти загарбників (наприклад, Афінський загальний страйк 1943, Загальний страйк протесту 1944 проти окупації Данії).
Після 2-ої світової війни, в обстановці поглиблення загальної кризи капіталізму і загального підйому страйкового руху, почастішали Ст с., розширився склад їх учасників, многообразнєє сталі їх вимоги і заклики (проти інтервенції в Індокитаї; проти капіталістичної раціоналізації; за розширення соціальних прав трудящих, проти спроб урізувати ці права і т.д.). В ході Ст с. економічні вимоги робітників все частіше поєднуються з політичними вимогами, направленими проти державно-монополістичної системи; Ст с. стають найважливішим елементом боротьби трудящих за глибокі соціально-економічні реформи. Ст с. різних масштабів відбувалися в Італії, Франції, Японії, США, Великобританії, Бельгії, Бразилії, Аргентині і інших країнах. Одній з найбільших в історії страйкового руху була Загальний страйк 1968 у Франції. Див. також Страйк .
