Жовтневий всеросійський політичний страйк 1905 , загальний страйк в Росії; один з найважливіших етапів Революції 1905—07, початок її вищого підйому. О. ст п. с. завершила процес переростання революційного руху, проходівшего в країні в січні — вересні 1905, в масовий всеросійський політичний страйк. Їй передувала народна боротьба проти законодорадчої думи Булигинськой і вересневі події в Москві. Найважливішу роль в підготовці О. ст п. с. зіграли більшовики, що спиралися в своїй діяльності на вирішення 3-го з'їзду РСДРП. За підготовку страйку літом 1905 висловився і Всеросійський залізничний союз 1905—07 (ВЖС). Економічний страйк друкарів, що почався 19 вересня в Москві, перетворився на політичний страйк московських робочих ін. професій. На початку жовтня друкарі, металісти, столяри курці і залізничники Москви створили Раді уповноважених з професій. Збори і мітинги на підтримку московських робітників прошлі в кінці вересня — початку жовтня в ін. промислових центрах. Більшовики прагнули перевести економічні страйки в політичні, розрізнені — в загальну. Переростання вересневих виступів пролетаріату в О. ст п. с. прискорив загальний страйк залізничників. 6 жовтня збори представників більшовицьких організацій ряду ж. д.(залізниця) Московського ж.-д.(железнодорожний) вузла винесло ухвалу про спільний страйк. Увечері того ж дня Московський комітет РСДРП призвав до загального страйку на дорогах Московського ж.-д.(железнодорожний) вузла з полудня 7 жовтня. Центральне бюро ВЖС підтримало страйк. 10 жовтня застрайкували залізничники всіх основних магістралей, що йдуть від Москви. Того ж дня московська загальноміська партійна конференція більшовиків прийняла рішення оголосити з 11 жовтня загальний міський страйк. Услід за Москвою О. ст п. с. почалася в Петербурзі і ін. крупних промислових містах. 17 жовтня страйк залізничників став загальним. Вона повсюдно «...пріостановіла залізничний рух і найрішучішим чином паралізувала силу уряду» (Ленін Ст І., Полн. собр. соч.(вигадування), 5 видавництво, т. 30, с. 321). У загальному страйку брали участь трудящі всій Росії. У крупних містах припинили роботу фабрики, заводи, транспорт електростанції, пошта, телеграф, установи, магазини, учбові заклади. У О. ст п. с. брали участь фабрично-заводські робітники, залізничники, десятки тисяч робітників гірської і гірничозаводської промисловості, службовці, що вчаться. Число страйкуючих досягало 2 млн. чіл. Страйк очолив пролетаріат, підтриманий трудящими багатонаціональній Російській імперії. Повсюдне О. ст п. с. супроводилася масовими мітингами і демонстраціями, які в Прибалтиці, на Україні, в Поволжье, Закавказзя переросли в озброєні зіткнення з поліцією і військами. Героїчно боролися робітники Польщі — страйк охопив тут крупні міста. У Фінляндії робітники створили озброєну гвардію. Жовтневий страйк розвивався під революційними гаслами: «Геть Булигинськую думу!», «Геть царський уряд!», «Хай живе озброєне повстання!», «Хай живе демократична республіка!». Страйки здійснювали свободу слова, друку, зборів, вводили на підприємствах 8-годинний робочий день. В результаті революційної діяльності мас в жовтні в Петербурзі, Екатерінославе, Києві, а потім і в ін. містах були створені Ради робочих депутатів, утворилися профспілки в Москві, Петербурзі, Ярославлі, Харкові, Тбілісі, Ризі, Вільнюсі. Спроба царизму скликати Булигинськую думу була зірвана. В ході страйку більшовики успішно здійснювали тактику лівого блоку, направлену на створення під керівництвом робочого класу революційного загальнодемократичного фронту боротьби проти царизму. У багатьох містах утворювалися коаліційні страйкові комітети: частина «польовевших» лібералів, з одного боку, заявили про підтримку страйки, з іншої — всіляко протидіяли переростанню її в озброєне повстання. Царизм зробив спробу репресіями зірвати О. ст п. с. 14 жовтня петербурзький генерал-губернатор Д. Ф. Трепов наказав військам і поліції: «...холостих залпів не давати і патронів не жаліти». Запобігти страйку царським властям не удалося. Армія вагалася; у розпорядженні уряду було недостатньо надійних військ для придушення революції. У країні склалася своєрідна рівновага сил, коли, як писав Ленін, — «царизм вже не в силах — революція ще не в силах перемогти» (там же, т. 12, с. 5).
Царський уряд вимушений був поступитися і видати Маніфест 17 жовтня 1905, в якому Микола II заявив про «дарування» народові цивільних свобод і обіцяв визнати за Думою законодавчі права. Більшовики викривали брехливість і лицемірство царських «свобод» і наполягали на продовженні боротьби. Московський страйковий комітет, де переважали ліберальні елементи, Центральне бюро ВЖС дали директиву припинити страйк. У Москві страйк тривав до 22 жовтня і був припинений робочими за рішенням московської загальноміській партійній конференції РСДРП, яка призвала готуватися до нового наступу революційних сил проти самодержавства. Отримавши підтримку ліберальної буржуазії, що сприйняла маніфест як поворот в розвитку Росії по конституційній дорозі, уряд перейшов до рішучого настання проти революції. По всій країні почалися репресії і погроми. Чорносотенцями були звірячо убиті більшовики Н. Е. Бауман, Ф. А. Афанасьев, О. М. Генкина і ін. У 110 населених пунктах було убито до 4 тис. чіл., поранено більше 10 тис. чіл. У більшості районів країни і на залізницях О. ст п. с. припинилася до 25 жовтня. На окремих підприємствах вона продовжувалася довше і зімкнулася з революційними виступами в листопаді 1905.
О. ст п. с. продемонструвала силу російського пролетаріату як гегемона революційно-визвольного руху. Вона завдала значного удару по самодержавству, пролетаріат вирвав у царя маніфест і зробив неможливим управління Росії без показних установ. Страйк «...охватіла цього разу дійсно всю країну, об'єднавши в героїчному підйомі самого пригноблюваного і самого передового класу всі народи проклятої “імперії” Російської» (там же, с. 2). Вона дала потужний поштовх селянському руху. В дні О. ст п. с. виникли зачаткові форми нової революційної влади, органи озброєного повстання — Ради робочих депутатів. Страйк підтвердив правильність більшовицької тактики активного бойкоту Булигинськой думи, блоку з революційно-буржуазною демократією і мобілізації всіх сил для подальшого розвитку революції. Вона з'явилася прологом Грудневих озброєних повстань . Мала велике міжнародне значення; збагатила пролетарів всіх країн новою формою боротьби — масовим революційним страйком.
Літ.: Ленін Ст І., Полн. собр. соч.(вигадування), 5 видавництво (див. Довідковий том, ч. 1, с. 94); Більшовики на чолі Всеросійського політичного страйку в жовтні 1905 р. Збірка документів і матеріалів, М., 1955; Всеросійський політичний страйк в жовтні 1905 р., ч. 1—2, М. — Л., 1955 (у серії: Революція 1905—1907 рр. в Росії. Документи і матеріали); Історія КПРС, т. 2, М., 1966, с. 94—112.
