Загальне мовознавство , розділ мовознавства, предметом якого є теоретичні підстави характеристики мови і методи дослідження його явищ. О. я. вивчає також зв'язки мовознавства з ін. областями знання: діалектичним матеріалізмом, логікою і психологією (т.к. язик є практичною, дійсною свідомістю), історичним матеріалізмом (оскільки форми існування мови обумовлені структурою суспільства і соціальними процесами), семіотикою (т.к. язик — найбільш універсальна система знаків, використовуваних суспільством), фізіологією і акустикою (оскільки мова матеріалізована і отримує втілення в звуках мови).
Одній з меж О. я. є двоякий, через природу мови, — структурний і соціальний — підхід до його вивчення. З позицій структурної лінгвістики О. я. вивчає мову як цілісну структуру (що складається з взаємозв'язаних і взаємодіючих фонетичних, фонологічних, морфологічних, синтаксичних і ін. систем) з внутрішніми закономірностями, специфічними для кожної конкретної мови. Характеристика мови як структури може бути синхронічеськой або, при обліку динаміки розвитку, діахронічеськой. Порівняльне вивчення окремих мов виявляє їх спільність або відмінність в типологічному або генетичному плані. Вивчення змістовної сторони мови допомагає розкрити природу і процеси мислення і в той же час пов'язує структурну лінгвістику з соціальним аспектом науки про мову. З позицій соціальної лінгвістики (див. Соціолінгвістика ) О. я. вивчає соціальні функції мови, його зв'язки з суспільними процесами (залежність форм існування мови від суспільних процесів), їх віддзеркалення в його соціальному і територіальному розчленовуванні і структурно-стилістичній варіативній, особливо яскраво виражене в опосредованності, яка існує між типами суспільних зв'язків і формами існування мови на різних етапах суспільного розвитку (ср. утворення національних мов в епоху виникнення національних зв'язків).
