Загальне вчення, всеобуч, вчення всіх без виключення дітей певного віку в загальноосвітніх школах, що дають певний мінімум знань. Ст о. забезпечується системою державних заходів (законодавчі акти про обов'язковість вчення, державні асигнування на будівництво і вміст шкіл і підготовку вчителів і т. д.).

  Необхідність введення Ст о. з'явилася одним з вимог народних мас впродовж декількох століть. Обов'язковість вчення була проголошена Великою французькою революцією (кінець 18 ст). Вимога суспільного і безкоштовного виховання всіх дітей була висунута К. Марксом і Ф. Енгельсом в «Маніфесті Комуністичної партії» (1848), а спроба його практичного здійснення зроблена Паризькою Комуною (1871).

  Вперше закони про початкове Ст о. були ухвалені в окремих державах Німеччини (наприклад, у Веймаре, Гессене) ще в 17 ст Введення законів про Ст о. в капіталістичних країнах було найтіснішим чином пов'язане з розвитком в 19 ст машинного виробництва і потребою його в грамотних робітниках, з боротьбою трудящих за культуру і знання. Закони про початкове Ст о. ухвалені в Данії в 1814, в Швеції — в 1842, в Норвегії — в 1848, в США — в 1852—1900, в Японії — в 1872, в Італії — в 1877, у Великобританії — в 1880, у Франції — в 1882, в країнах Латинської Америки — на початку 20 в.; у ряді країн Азії і Африки такі закони не ухвалені до цих пір. Бурхливий технічний прогрес, що викликав революцію у всіх галузях виробництва в кінці 19 і початку 20 вв.(століття), зажадав організації в розвинених країнах державної системи підготовки висококваліфікованих робітників, у зв'язку з чим передивлялися закони про Ст о., збільшувалися терміни обов'язкового вчення, підвищувався обсяг знань, загальноосвітня школа в більшості країн стала безкоштовною.

  Хоча, за офіційною статистикою, у високорозвинених капіталістичних країнах (США, Великобританія, Японія, Франція і ін.) майже всі діти обов'язкового шкільного віку виучуються в загальноосвітніх школах, за даними ЮНЕСЬКО, в кінці 60-х рр. в світі налічувалося 740 млн. безграмотних, в країнах Азія, Африки і Латинської Америки лише 47% дітей (5—14 років) відвідують школи. Деякі народи колоніальних країн до цих пір не мають писемності і шкіл з вченням на рідній мові. У капіталістичному суспільстві школа продовжує бути класовою, безкоштовність початкової і навіть середньої освіти значною мірою знецінюється збереженням високої плати за вчення на вищих рівнях освіти.

  В дореволюційній Росії населення було майже суспіль безграмотним. У зв'язку з цим В. І. Ленін в 1913 писав: «Такої дикої країни, в якої б маси народу настільки були пограбовані в сенсі освіти, світла і знання, — такої країни в Європі не залишилося жодній, окрім Росії... Чотири п'ятих молодого покоління засуджені на неписьменність крепостнічеським державним пристроєм Росії» (Полн. собр. соч.(вигадування), 5 видавництво, т. 23, с. 127). Вимога обов'язкового загального і професійного безкоштовного вчення дітей обох статей до 16 років увійшла до програми РСДРП, прийнятої в 1903 на 2-м-коді з'їзді партії, і була підтримана прогресивними діячами Росії. Проте лише після Жовтневої соціалістичної революції в країні було введено Ст о. У жовтні 1918 ВЦИК затвердив «Положення про єдину трудову школу РРФСР», яке узаконювало обов'язкове безкоштовне і спільне вчення всіх дітей шкільного віку від 8 до 17 років в школах 1-го і 2-го рівнів. 8-й з'їзд РКП (б) (1919) прийняв програму партії, в якій ставилося завдання проведення безкоштовної і обов'язкової загальної і політехнічної освіти для всіх дітей обоєго підлоги до 17 років і широкий розвиток професійної освіти для осіб від 17-річного віку. 20 серпня 1923 СНК(Рада Народних Комісарів) РСФСР прийняв рішення приступити до розробки плану Ст о. ВЦИК і СНК(Рада Народних Комісарів) РСФСР постановою від 31 серпня 1925 визначили кінцевий термін введення початкового Ст о. в РРФСР — 1933/34 навчальний рік. Аналогічні закони ухвалені урядом УРСР 5 серпня 1925, урядом БССР 7 квітня 1926. Відповідно до вирішеннями 16-го з'їзду партії (1930) і постановою ЦК ВКП (б) від 25 липня 1930, ЦВК(Центральний виконавський комітет) і СНК(Рада Народних Комісарів) СССР прийняли 14 серпня 1930 постанову «Про загальне обов'язкове початкове вчення». До 1934 початкове Ст о. було здійснене повсюдно. У 1933—37 до СРСР було введено обов'язкове семирічне Ст о. в містах і робочих селищах, значний розвиток отримала середня освіта. Здійснення обов'язкового семирічного Ст о. було перервано Великою Вітчизняною війною, проте вже в 1956 воно в основному було завершене. Законом «О зміцненні зв'язку школи з життям і про подальший розвиток системи народної освіти в СРСР» (1958) замість семирічного було введено обов'язкове восьмилітнє Ст о. дітей від 7 до 15—16 років.

  Розвиток Ст о. в союзних республіках характеризується даними таблицями. 1.

  Таблиця. 1. — Чисельність учнів в загальноосвітніх школах всіх видів (тис. чіл., на початок навчального року)

  Успіхи Ст о. в СРСР на рівнях початкової, неповної середньої і середньої школи відбиті в таблиці. 2.

  Таблиця. 2. — Чисельність учнів в класах загальноосвітньої школи (млн. чіл., на початок навчального року)

Про обхват вченням дітей старшого шкільного віку не можна судити лише по кількості учнів в 9—10 (11) -х класах, оскільки частину дітей цього віку продовжує освіта в середніх спеціальних учбових закладах, професійно-технічних училищах. На початок 1970/71 навчального року в різного типа учбових закладах продовжували освіту близько що 80% закінчили 8-річну денну школу.

  Відповідно до Директив 24-го з'їзду КПРС в 9-ій п'ятирічці буде завершений перехід на загальну середню освіту.

  Однією з найбільш перспективних доріг рішення цієї задачі є подальший розвиток професійно-технічних училищ, що дають середню освіту (при збереженні провідної ролі загальноосвітньої школи).

  В СРСР є всесторонні державні гарантії успішного розвитку загального середнього утворення : право громадян на освіту незалежно від підлоги, раси, національності, віросповідання і соціального положення, проголошене Конституцією СРСР; обов'язковість і безкоштовність вчення; державна система учбово-виховних установ; наявність різних учбових закладів, що дають середню освіту, — середня загальноосвітня трудова політехнічна школа, вечірня (змінна) і заочна школа для працюючої молоді, середні спеціальні учбові заклади, професійно-технічні училища, школи для вчення дітей з дефектами розумового і фізичного розвитку; єдність і спадкоємність всіх типів учбових закладів, можливості безперешкодного переходу з нижчих рівнів вчення у вищі, тобто відсутність шкіл-безвиході; територіальна доступність шкіл що всім вчиться, вчення на рідному або іншій мові народів СРСР; спільність вчення осіб обох статей; державний облік дітей шкільного віку і контроль за відвідинами ними учбових занять, вкомплектовування шкіл вчителями відповідної кваліфікації; будівництво і вміст шкіл коштом держави; матеріальна допомога держави що вчиться, різностороння допомога школі з боку громадськості.

  Літ.: Ленін Ст І., Проект програми Російської соціал-демократичної робочої партії, Полн. собр. соч.(вигадування), 5 видавництво, т. 6; його ж, До питання про політику міністерства народної освіти, там же, т. 23; Матеріали XXIV з'їзду КПРС, М., 1971; Директиви ВКП (б) і постанови Радянського уряду про народну освіту. Сб. документів за 1917—1947 рр., ст 1—2. М. — Л., 1947; Малишев М. П., Про загальне вчення в СРСР, в сб.(збірка): Питання організації загального вчення, М., 1953; Культурне будівництво СРСР. Статистичний сб.(збірка), М., 1956; СРСР в цифрах. Статистичний сб.(збірка) М. 1958; Країна Рад за 50 років. Сб. статистичних матеріалів, М., 1967; Народна освіта в СРСР. 1917—1967, М., 1967; Освіта в країнах світу, М., 1967.

  А. М. Новіков.