Живильні суміші, необхідні для живлення рослин суміші мінеральних солей, вживані в вегетаційному методі . Досліди по підбору складу П. с. початі в середині 19 ст, коли було встановлено, що для нормального розвитку рослин до складу П. с. повинні входити азот, фосфор, сірка, магній, кальцій, калій, залізо. У 20 ст було з'ясовано, що в П. с. необхідно додавати в нікчемно малих кількостях так звані мікроелементи : марганець, бор, мідь, цинк, кобальт, нікель і деякі ін. Одна з перших П. с. (1859), застосованих для водних культур, — суміш Кнопа (по імені німецького агрохіміка Ст Кнопа). Вона містить на 1 л води: 1 г Ca (No 3 ) 2 , 0,25 г Kh 2 Po 4 , 0,125 г Kcl, 0,25 г Mgso 4 , сліди Fecl 3 або невелика кількість свіжообложеного Fepo 4 . Німецький учений Г. Гельрігель запропонував (1883) для П. с. ті ж солі, але в іншому співвідношенні і в меншій концентрації. Суміш Гельрігеля містить на 1 л води або 1 кг піску: 0,492 г Ca (No 3 ) 2 , 0,136 г Kh 2 Po 4 0,075 г Kcl, 0,06 г Mgso 4 і 0,025 г Feci 3 ; застосовується головним чином для піщаних культур . Недоліком цих П. с. є нестійкість реакції розчину, що пов'язане з нерівномірним поглинанням катіонів і аніонів солей в процесі розвитку рослин. Для нормального розвитку рослин реакція розчину має бути нейтральною або слабо кислою. При вирощуванні на цих П. с. необхідно систематично стежити за реакцією розчину і доводити ph до потрібної величини, додаючи кислоту H 2 So 4 ) або луг (NAOH). Розробкою П. с. із стійкішою реакцією займався (1900—26) Д. Н. Прянішников, який запропонував ввести в П. с. ряд солей, що володіють буферною дією. У його лабораторії розроблені П. с. що забезпечують в беззмінних водних культурах порівняно стійку реакцію розчину в певній вузькій межі протягом всього вегетаційного періоду. Так, до складу П. с., ph якою підтримується близько 5, входять (на 1 л води) солі: 0,334 г Nh 4 No 3 , 0,166 г Kno 3 , 0,70 г Ca 3 (Po 4 ) 2 , 0,25 г Fe 2 (So 4 ) 3 , 0,614 г Kcl, 0,50 г Mgso 4 •7H 2 O, 0,50 г Caso 4 •2H 2 O. Ета П. с. вважається найкращою для пшениці, ячменю, гречки, сої, іржі, проса, кукурудзи, сорго і вівса; непридатна для гороху і льону. Див. також Мінеральне живлення рослин.
