Епікуреїзм, філософські учення, витікаючі з ідей Епікура . Заснована їм в Афінах філософська школа («Сад») з'явилася одним з найвпливовіших духовних течій в епоху еллінізму поряд з стоїцизмом — її постійним опонентом у філософських спорах. Найбільш відомі представники раннього «Саду» (4—3 вв.(століття) до н. е.(наша ера))— Метродор, Полієн, Ермарх, Колений, середнього (2—1 вв.(століття) до н.е.(наша ера)) — Зенон Сидонський, Федр, Філодем з Гадари. Федр (вчитель Цицерона ) і Філодем (можливо, вчитель Лукреция ) перенесли Е. на римський грунт. Видатним досягненням римського Е. з'явилася поема Лукреция «Про природу речей» (1 ст до н.е.(наша ера)). Епікурейська школа проіснувала до середини 4 ст н.е.(наша ера)
Нове пожвавлення і поширення Е. (особливо етики і атомістичного учення) відбувається в епоху Відродження і продовжується в 17—18 вв.(століття); найбільш послідовно ідеї Е. розвивав П. Гассенді . Е. незрідка отримував і вульгарне тлумачення як культ плотських насолод (у Древньому Римі, у філософів Відродження, французьких просвітителів).
