Елін Пелін (псевдонім; справжнє ім'я і прізвище Дімітр Іванов Стоянов) (18.7.1877, с. Байлово Софійського округу, — 3.12.1949, Софія), болгарський письменник, дійсний член Болгарської АН(Академія наук) (1940). Виріс в селянській сім'ї, був вчителем, бібліотекарем, директором музею І. Вазова. Друкувався з середини 90-х рр. Видавав журналі «Селська разговорка» (1902—03). У ранній період літературної діяльності Е. П. випробував вплив соціалістичних ідей. Популярність Е. П. придбав з виходом двох збірок «Розповіді» (1904 і 1911; з 2-го видавництва іменуються «Літній день» і «Гнізда лелеки»). У розповідях і кращих повістях «Геракови» (1911) і «Земля» (1922) малюються життя болгарського села кінця 19 — почала 20 вв.(століття), соціальні протиріччя, ломка патріархального устрою, драматизм етичних конфліктів. Його героям — трудовим людям села — властиві гордість, гідність і одночасно душевна м'якість лірична мрійливість. Е. П. — визнаний майстер малого прозаїчного жанру, в якому виступив як гуманіст, ворог відсталості, фальш релігійної моралі. Автор віршів в прозі «Чорні троянди» (1928), збірки легенд «Під монастирською лозою» (1936), сатиричних розповідей «Я, Ти, Він» (1936). Вимогливий художник слова, продовжувач реалістичних традицій І. Вазова, Е. П. вітав народно-демократичну революцію 1944, прагнув сприяти розвитку народної болгарської культури і літератури.
Соч.: С'брані с'чиненія, т. 1—10, С., 1958—59; у русявий.(російський) пер.(переведення) — Вигадування, т. 1—2, М., 1962.
Літ.: Кравцов Н. І., Елін Пелін, в кн.: Нариси історії болгарської літератури XIX—XX вв.(століття), М., 1959; Пондев П., Елін Пелін, С., 1959.
