Ельовтери (греч. eléutheroi, буквально — вільні), у Візантії з 10 ст певні категорії залежного сільського населення. Спочатку Е. — юридично вільні, безземельні поселенці у феодальному маєтку. Більшість Е., отримуючи від землевласників земельні ділянки і поступово набуваючи на тримання міцних власницьких прав, злилося в 12 ст з париками . Частина Е. складала в цей період челядь феодалів, інші входили в їх дружин. У 13—15 вв.(століття) Е. — найчастіше незаможні працівники в маєтку, що піддавалися особливо важкій експлуатації.
У Візантії уживався термін «Е.» і в широкому значенні — всі вільні піддані імператора.
Літ.: Острогорськи Р., Ельовтері, в кн.: Зборник філозофського факултета, књ. 1, Београд, 1948.
