Елейськая школа, школа старогрецької філософії 6—5 вв.(століття) до н.е.(наша ера) Засновник — Ксенофан Колофонський, головні представники — Парменід і Зенон з Елєї (грецька колонія в Південній Італії, звідси назва), Мелісс Самосський. Е. ш. вперше протиставила мислення (і мислиме буття) плотському сприйняттю (і плотсько-сприйманому буттю), відзначаючи нестійкість, текучість людських відчуттів і плотського буття і відводячи головну роль в пізнанні мисленню. Е. ш. вперше в історії філософії висунула і зробила основою філософствування поняття єдиного буття. Воно розуміється Е. ш. як безперервне, незмінне, нероздільне, однаково присутнє в кожному найдрібнішому елементі дійсності що виключає яку-небудь множинність речей і їх рух (знамениті міркування Зенона Елейського про неможливість руху і ін.). Надалі поняття єдиного незмінного буття послужило одним з джерел філософії Платона і неоплатонізма .
Фрагменти: Die Fragmente der Vorsokratiker, griechisch und deutsch, von Н. Diels, hrsg. von W. Kranz, 9 Aufl., Bd I, B., 1959, S. 21, 28 29, 30.
Літ.: Мандес М. І., Елеати. Філологічні розшуки в області історії грецької філософії, Од., 1911; Лосев А. Ф., Історія античної естетики. (Рання класика), М., 1963. с. 327—39; Prauss G., Platon und der logische Eleatismus, B., 1966.
