Ейнштейна — де Хааза ефект, полягає в тому, що тіло (феромагнетик) при намагніченні уздовж деякої осі набуває відносно її обертальний імпульс, пропорційний придбаній намагніченості. Ефект експериментально відкритий і теоретично пояснений в 1915 Альбертом Ейнштейном і нідерландським фізиком Ст де Хаазом. Схема однієї з експериментальних установок для спостереження Е.—де X. е. приведена на малюнку: намагнічення зразка циліндрової форми, підвішеного на пружній нитці, викликає поворот зразка на невеликий кут. Цей поворот вимірюється по кутовому відхиленню люстерка, жорстко пов'язаного із зразком. Теоретично ефект пояснюється тим, що магнітні моменти атомів зразка, орієнтуючись по напряму зовнішнього магнітного поля, викликають зміну атомних механічних моментів (магнітний момент атома М-коду пропорційний результуючому моменту кількості руху l, тобто М-код = gl де g — магнітомеханічне відношення ) . На підставі закону збереження моменту кількості руху загальний момент кількості руху тіла повинен залишатися незмінним, тому тіло при намагніченні набуває зворотного (дуже малий по величині) обертального імпульсу відносно осі намагнічення. Дослідження Е.—де X. е., як і ін. магнітомеханічних явищ, дозволяє отримати зведення про природу носіїв магнетизму в речовині і будові атомів речовини. У сучасній фізиці для тих же цілей використовують ін. ефекти (див. Магнітний резонанс ) .
