Дільтей (Dilthey) Вільгельм (19.11.1833, Бибрих-на-Рейні, — 1.10.1911, Зейс), німецький історик культури і філософ-ідеаліст, представник філософії життя . Професор в Базелі, Килі, Бреслау і Берліні. Філософські переконання Д., учня Ф. Тренделенбурга, формувалися під впливом, з одного боку, німецького ідеалізму і романтизму (увага до світу суб'єкта і інтерес до культури і історії), з іншої — англо-французького позитивізму (Дж. С. Мілль, О. Конт; антиметафізична установка і метод психологізму як аналіз безпосередніх даних свідомості). Вплив на Д. надало також неокантіанство баденськой школи (зіставлення природничонаукового і культурно-історичного пізнання).
Центральним у Д. є поняття життя як способу буття людини, культурно-історичної реальності. Людина, по Д., не має історії, але сам є історія, яка лише і розкриває, що він таке. Від людського світу історії Д. різко відокремлює світ природи. Завдання філософії (як «науки про дух»), по Д., — «зрозуміти життя, виходячи з неї самої» (див. Gesammelte Schriften, Bd 5, Lpz. — Ст, 1924, S. 4). У зв'язку з цим Д. висуває метод «розуміння» як безпосереднє збагнення деякої духовної цілісності (цілісного переживання). Розуміння, родинне інтуїтивному проникненню в життя, Д. протиставляє методу «пояснення», що застосовному в «науках про природу», має справу із зовнішнім досвідом і пов'язаному з конструюючою діяльністю розуму. Розуміння власного внутрішнього світу досягається за допомогою інтроспективної (самоспостереження ), розуміння чужого світу — шляхом того, що «уживається», «співпереживання», «вчувствованія»; по відношенню до культури минулого розуміння виступає як метод інтерпретації, названий Д. «герменевтикою»: тлумачення окремих явищ як моментів цілісного душевно-духовного життя епохи, що реконструюється.
В пізніших роботах Д. відмовляється від інтроспективної як психологічного способу «розуміння», зосереджуючись на розгляді культури минулого як продуктів «об'єктивного духу». Тут Д. багато в чому передбачає неогегельянство. Проте він негативно відносився до панлогизму; в протилежність Р. Гегелю, в Д. завжди зберігається романтична схильність до визнання «останньої таємниці» життя, до якого інтерпретатор може лише наближатися, але не осягати її до кінця. Услід за романтиками Д. розглядає цілісність історичних утворень через призму цілісності людської особи — його основні історичні дослідження побудовані за принципом з'єднання безлічі біографій. При цьому визначальною межею історизму Д. є релятивізм, який характеризує також і його учення про трьох основних типах світогляду, що розуміється як вираження єдиної особової установки: натуралізмі, ідеалізмі свободи і об'єктивному ідеалізмі. Д. зробив великий вплив на розвиток буржуазної філософії 20 ст, особливо на екзистенціалізм . По своїх соціальних поглядах Д. є представником буржуазного лібералізму.
Соч.: Gesammelte Schriften, 2 Aufl., Bd 1—12, 1957—60; у русявий.(російський) пер.(переведення) — Описова психологія, М., 1924; Типи світогляду і виявлення їх в метафізичних системах, в сб.(збірка): Нові ідеї у філософії № 1, СП(Збори постанов) Би, 1912.
Літ.: Кон І., В. Дільтей і його «критика історичного розуму», в сб.(збірка): Критика новітньої буржуазної історіографії, Л., 1967; Гайденко П. П., Категорія часу в буржуазній європейській філософії історії 20 століть, в сб.(збірка): Філософські проблеми історичної науки, М., 1969; Spranger Е., W. Dilthey, Lpz., 1912; Hodges Н. А., The philosophy of W. Dilthey, L., 1952; Bollnow O. F., Dilthey, 2 Aufl., Stuttg, 1955.
