Дисципліна (лат. disciplina) суспільна, певний порядок поведінки людей, що відповідає нормам права і моралі, що склалися в суспільстві, або вимогам якої-небудь організації. Д. є необхідною умовою нормального існування суспільства; завдяки Д. поведінку людей приймає впорядкований характер, що забезпечує колективну діяльність і функціонування соціальних організацій. У суспільстві завжди існує загальнообов'язкова Д. і спеціальна Д. — обов'язкова лише для членів певної організації (трудова, партійна, військова і т.д.). Д. завжди визначається пануючими суспільними стосунками і служить для їх підтримки. Розрізняють внутрішні Д., або самодисципліну, Д. з міркувань вигоди і Д. з примусу. Внутрішня Д. передбачає глибоке засвоєння (інтеріорізацию) членами суспільства норм, регулюючих поведінку людей. Така Д. підтримується без зовнішніх санкцій і примусових заходів. «... Підпорядкування може, при ідеальній свідомості і дисциплінованості учасників загальної роботи, нагадувати більше м'яке керівництво диригента» (Ленін Ст І., Повні збори соч.(вигадування), 5 видавництво, т. 36, с. 200). Дисциплінована людина випробовує внутрішню потребу слідувати прийнятим нормам поведінки і в разі їх недотримання випробовує розкаяння совісті, відчуття провини і т.д. На відміну від внутрішньої Д., Д. з міркувань вигоди і Д. з примусу спираються на зовнішні санкції — позитивні або негативні. Член суспільства або організації може слідувати нормам і розпорядженням лише з розрахунку на матеріальне або яке-небудь інше заохочення або прагнучи уникнути покарання. Кінець кінцем Д. визначається мірою поєднання особистих інтересів членів суспільства, їх потреб і виконуваних ними соціально обумовлених норм поведінки. Якщо ці норми не стають внутрішніми пружинами дій індивідів, виникають разного роду відхилення в поведінці, які або регулюються за допомогою механізмів соціального контролю, або можуть привести до змін і ломки існуючих норм і інститутів. Проте суспільно шкідливою може виявитися і надмірно жорстка Д., т.к. в цих умовах члени суспільства позбавляються творчої ініціативи, а суспільна система втрачає необхідну гнучкість.
В різних суспільних системах жоден з видів Д. не зустрічається в ізольованому вигляді; мова може йти лише про питому вагу того або іншого вигляду Д. У суспільствах, заснованих головним чином на традиціях, в періоди їх стійкого існування переважало морально-релігійне регулювання поведінки людей, що доповнюється примусовою (особиста залежність) Д. Роль матеріальних інтересів і Д. з міркувань вигоди переважають в буржуазному суспільстві з його стосунками «голого чистогану» і пануванням індивідуалістичної моралі. В той же час в якості регулятивного механізму виступає нормативна Д. у формі «ділової етики», «професійного обов'язку» і т.п.
В соціалістичному суспільстві поступово затверджується свідома Д. трудящих. В. І. Ленін характеризував соціалістичну Д. як «... дисципліну товариську, дисципліну усілякої пошани, дисципліну самостійності і ініціативи в боротьбі» (там же, с. 500). Соціалістична Д. розвивається в процесі свідомого будівництва нових суспільних стосунків, в результаті процесу комуністичного виховання. Важливим засобом її зміцнення є соціальний контроль, матеріальне і моральне стимулювання.
На сучасному етапі соціалістичного і комуністичного будівництва організація суспільства, що ускладнилася, і науково-технічна революція пред'являють підвищені вимоги до Д., організованості, відповідальності, свідомості кожного члена суспільства. Норми Д. періоду комуністичного будівництва сформульовані в Програмі КПРС, в моральному кодексі будівельника комунізму.
Літ.: Енгельс Ф., Про авторитет, Маркс До. і Енгельс Ф., Соч., 2 видавництва, т. 18; Ленін Ст І., Держава і революція, Полн. собр. соч.(вигадування), 5 видавництво, т. 33; його ж, Чергові завдання Радянської влади, там же, т. 36; його ж, Як організувати змагання?, там же, т. 35; його ж, Великий почин, там же, т. 39; Програма КПРС, М., 1961; Макаренко А. С., Соч., [2 видавництва], т. 5, М., 1958, с. 36—43, 130—44.
