Диспансер (франц. dispensaire), лікувально-профілактична установа, що здійснює виявлення хворих в ранній стадії захворювань систематично організовуваними масовими профілактичними і цільовими обстеженнями населення; узяття на облік тих, що потребують лікування; ретельне обстеження і надання кваліфікованої і спеціальної лікувальної допомоги ним; активне динамічне спостереження (патронаж) за станом здоров'я узятих на облік; детальне вивчення умов праці, побуту хворих і спільно з санітарно-епідеміологічними станціями усунення чинників, шкідливо узятих на диспансеризацію і таких, що оточують їх осіб, що впливають на здоров'ї, — членів сім'ї, а також що проживають і працюють з ними (див. Диспансеризація ). У СРСР функціонують туберкульозні, шкірно-венерологічні, онкологічні, психо-неврологічні, трахомотозниє, протизобні і лікарсько-фізкультурні Д., обслуговуючі населення за дільничним принципом. До складу Д. входять спеціалізовані лікувально-профілактичні кабінети (інколи стаціонари), лабораторії і організаційно-методичні відділи (кабінети); у деяких Д. створюють денні і нічні санаторії, лікувально-трудові майстерні, дієтичні їдальні і т.п.
В соціалістичних країнах структура, завдання, форми і методи роботи Д. аналогічні Д. у СРСР. У капіталістичних країнах (Д. виникли в 18 ст в Англії) Д. не є державними установами, а створюються за приватною ініціативою окремих благодійників, лігами по боротьбі з хворобами, страховими суспільствами, релігійними союзами, громадськими організаціями; існують під різними назвами: консультації, центри здоров'я і т.п. Діяльність їх обмежується консультацією (радою), діагностикою, санітарно-освітньою роботою і окремими заходами особистої профілактики.
Літ.: Організація охорони здоров'я в СРСР, під ред. Н. А. Віноградова, М., 1962; Петровський Би. Ст, 50 років радянської охорони здоров'я, М., 1967.
