Державна мова, в буржуазних державах мова, обов'язкова в даній країні для ведення діловодства в установах, судочинства, викладання в школах і ін., незалежно від національного складу населення. Правлячий клас зазвичай вводить як обов'язкову мову свою національну мову, зменшуючи тим самим права національних меншин. В. І. Ленін вказував на негативне відношення марксистів до насильницького насадження мови пануючій нації. Демократична держава, писав Ленін, «...безусловно повинне визнати повну свободу рідних мов і відкинути всякі привілеї однієї з мов» (Повні збори соч.(вигадування), 5 видавництво, т. 25, с. 71—72).
В багатонаціональних державах Р. я., як правило, обмовляється в конституції (наприклад, в Індії, в Канаді, Швейцарії і ін.). У багатонаціональних державах Африки, що розвиваються, як Р. я. встановлюється зазвичай найбільш поширена в даній країні національна мова, проте на перехідний період інколи зберігається як Р. я. мова тієї країни, колонією якої раніше була ця держава (наприклад, в Бурунді два Р. я. — кирунді і французький).
Послідовно демократичний державний лад вимагає безумовного рівноправ'я національностей, без якого б то не було привілейованої мови. Виходячи з цього принципу, в соціалістичних країнах забезпечується повна мовна рівність, національним меншинам забезпечується можливість користуватися рідною мовою. Так, в СРСР відповідно до Конституції 1936 законів, прийнятих Верховною Радою СРСР, публікуються на мовах союзних республік, закони союзних республік — на мовах більшості їх населення і так далі На мові більшості населення ведеться і діловодство в державних установах. Судочинство в СРСР ведеться на мові союзної республіки, а в автономних республіках, автономних областях, національних округах — відповідно на мовах цих утворень або навіть на мові більшості місцевого населення; при цьому особам, мовою, що не володіє, на якій ведеться судочинство, забезпечується право користування рідною мовою, а також послуги перекладача. Вчення в школах проводиться на рідній мові.
В конституціях деяких союзних республік (наприклад, Вірменською РСР і Грузинською РСР) використовується термін «Г. я.» для позначення мови, що найбільш вживається, на якій говорять більшість населення даної республіки, при цьому Р. я. не користується якими-небудь привілеями, оскільки будь-якому громадянинові гарантується можливість користування його рідною мовою.
