Держава-рантьє
 
а б в г д е ж з и й к л м н о п р с т у ф х ц ч ш щ ъ ы ь э ю я
 

Держава-рантьє

держава-рантьє, імперіалістичне держава-лихвар, таке, що збагачується шляхом вивозу капіталу в інших, переважно економічно слаборозвинені і залежні держави. Фінансова олігархія Г.-р. привласнює значну долю національного доходу країн-боржників у вигляді прибутків (відсотків і дивідендів) від прямих капіталовкладень, кабальних позик, страхування, транспортних і інших послуг, що надаються цим країнам. Збагачення фінансової олігархії Г.-р. за рахунок народів інших країн є одним з джерел загострення протиріч монополістичного капіталізму. Капіталізована додаткова вартість, отримана в своїх країнах, використовується монополістами Г.-р. для витягання величезних прибутків в країнах-боржниках, є засобом привласнення результату неоплаченої праці робітників цих країн. «Держава-рантьє є держава паразитичного, загниваючого капіталізму...» (Ленін Ст І., Повне збори соч.(вигадування), 5 видавництво, т. 27, с. 399).

  До 1-ої світової війни 1914—18 найбільш крупними Г.-р. були Великобританія, Франція і Німеччина. Після 2-ої світової війни 1939—45 головним міжнародним експлуататором і найбільшим Г.-р. сталі США, закордонні капіталовкладення яких в кінці 60-х рр. перевищували загальну суму закордонних вкладень всіх інших імперіалістичних держав. Г.-р. продовжують залишатися Великобританія і Франція, до них відносяться також Бельгія, Ірландія, Нідерланди, Португалія, Швейцарія, Швеція і ін. У Г.-р. перетворюються ФРН(Федеральна Республіка Німеччини) і Італія.

  В умовах подальшого поглиблення загальної кризи капіталізму, з крахом колоніальної системи імперіалізму і перетворенням світової системи соціалізму у вирішальний чинник суспільного розвитку позиції і вплив Г.-р. були ослаблені унаслідок звуження територіальної сфери додатка капіталу. По-перше, їх втратило частини капіталів за кордоном в результаті націоналізації іноземного власності в країнах соціалізму. По-друге, зникла можливість нових капіталовкладень в ті країни, які відпали від світової капіталістичної системи. По-третє, унаслідок зростання і успіхів світової системи соціалізму Г.-р. втратило монополії на надання позик економічно слаборозвиненим країнам. У нових умовах Г.-р. все частіше вимушені відмовлятися від методів прямого пограбування економічно слаборозвинених країн і йти на відомі поступки (зниження процентних ставок при наданні позик, згода на деяке обмеження вивозу прибутків і т. д.). Прагнучи утримати ці країни у сфері імперіалістичної експлуатації, закріпити їх нерівноправне положення в системі міжнародного капіталістичного розподілу праці, Г.-р. використовують витонченіші форми колоніалізму (див. Неоколоніалізм ). Буржуазні економісти намагаються представити стосунки між Г.-р. і країнами-боржниками як стосунки рівноправної співпраці. Проте насправді Г.-р. отримують значно більше коштів з цих країн, чим вкладають в них. Наприклад, закордонні інвестиції США за 1950—67 дорівнювали 11 млрд. дол.(долар), а переведення відсотків і дивідендів по ним склав за цей період 18 млрд. дол.(долар)

  Після 2-ої світової війни значно збільшилися капіталовкладення Г.-р. у розвинені капіталістичні країни. Спонукальним мотивом до такого напряму капіталовкладень також є в першу чергу гонитва за прибутком. Поряд з економічними причинами важливу роль у вивозі капіталу, особливо коли він здійснюється державою, грають і політичні мотиви. Так, США після 2-ої світової війни надали величезні позики своїм союзникам по військово-політичних блоках в цілях зміцнення цих блоків і посилення американського впливу в них (див. Вивіз капіталу ).

  Літ.: Ленін Ст І., Імперіалізм, як вища стадія капіталізму. Полн. собр. соч.(вигадування), 5 видавництво, т. 27, с. 396—406.

  Ст П. Трепелков.