Державна безпека, охорона державної безпеки, сукупність заходів по захисту існуючого державного і суспільного ладу, територіальній недоторканості і незалежності держави від підривної діяльності розвідувальних і інших спеціальних служб ворожих держав, а також від противників існуючих буд усередині країни. Органи Р. би. соціалістичних держав є знаряддям соціалістичної держави покликаним захищати соціалістичні завоювання трудящих.
Охорона Р. би. соціалістичних країн включає сукупність заходів політичного, економічного, військового і правового характеру, направлених на виявлення, запобігання і припинення діяльності антисоціалістичних сил, імперіалістичних розвідок, прагнучих підірвати і ослабити соціалістичний державний і суспільний лад, порушити територіальну недоторканість відповідної країни. Елементами системи охорони Р. би. є також заходи загального запобігання підривній діяльності, обгороджування об'єктів спеціального призначення і ін. У всіх соціалістичних країнах є спеціальні органи забезпечення Р. би. Завдання охорони Р. би. Радянської держави встала з перших же днів його існування. У 1918 В. І. Ленін вказував, що «Перехід від капіталізму до комунізму є ціла історична епоха. Поки вона не закінчилася, у експлуататорів неминуче залишається надія на реставрацію, а ця надія перетворюється на спроби реставрації. І після першої серйозної поразки повалені експлуататори, які не чекали свого скидання, не вірили в нього, не допускали думки про нього, з подесятереною енергією, із скаженою пристрастю, з ненавистю, збільшеною у сто разів, кидаються в бій за повернення “раю”, що відняв ...»(Полн. собр. соч.(вигадування), 5 видавництво, т. 37, с. 264).После Великої Жовтневої соціалістичної революції і встановлення диктатури пролетаріату внутрішня і зовнішня контрреволюція намагалася об'єднаними зусиллями повалити Радянську владу шляхом інтервенції, Громадянської війни, економічної блокади, терору і диверсій. Першими органами по охороні Р. би. Радянської держави були військово-революційні комітети (ВРК). Постановою СНК(Рада Народних Комісарів) РСФСР від 7 (20) грудня 1917 був утворений спеціальний орган для захисту завоювань революції — Всеросійська надзвичайна комісія (ВЧК) з боротьби з контрреволюцією і саботажем (голова — Ф. Е. Дзержінський). ВЧ(висока частота) До(Всеросійська надзвичайна комісія) і її органи на місцях виконали величезну роботу по ліквідації змов і заколотів проти Радянської республіки, боротьбі з саботажем, спекуляцією і посадовими злочинами. Після закінчення іноземної інтервенциії Громадянської війни 1918—20 в новій обстановці, що склалася в країні, була перебудована робота всіх партійних і державних органів, у тому числі і ВЧ(висока частота) До(Всеросійська надзвичайна комісія). В. І. Ленін запропонував реорганізувати ВЧ(висока частота) До(Всеросійська надзвичайна комісія), змінити її найменування, звузити компетенцію, позбавити права позасудового придушення. 6 лютого 1922 ВЦИК РРФСР скасував ВЧ(висока частота) До(Всеросійська надзвичайна комісія) і створив Державне політичне управління (ГПУ) при НКВД РРФСР, в завдання якого входила боротьба з шпигунством, контрреволюцією і бандитизмом. Після утворення СРСР (1922) в цілях об'єднання зусиль союзних республік в цій області Президія ЦВК(Центральний виконавський комітет) СРСР постановою від 2 листопада 1923 утворив Об'єднане державне політичне управління (ОГПУ) при СНК(Рада Народних Комісарів) СРСР, якому були підпорядковані республіканські ГПУ. Органи ГПУ і ОГПУ виконали велику роботу по ліквідації антирадянських організацій, придушенню повстань куркульства, басмачів і ін. Вони також брали участь у вирішенні невідкладних господарських завдань (боротьба з голодом, розрухою, перебоями в роботі транспорту), в ліквідації епідемій тифу, організовували заготівку палива і продовольства. Велику роботу провели органи Г.б. по ліквідації дитячої бездоглядності в СРСР (див. Дитяча безпритульність ).
У міру ліквідації експлуататорських класів в СРСР, побудови основ соціалізму мінялися завдання, що стоять перед органами Р. би. Основною їх діяльністю ставала боротьба проти зовнішнього противника, головним чином проти іноземних розвідок. Постановою ЦВК(Центральний виконавський комітет) СРСР від 10 липня 1934 утворений союзно-республіканський Наркомат внутрішніх справ (НКВД), до складу якого було включено ОГПУ, перейменоване в Головне управління державної безпеки (ГУГБ). Указом Президії Верховної Ради СРСР від 3 лютого 1941 НКВД СРСР був роздільний на два самостійні органи: НКВД СРСР і Наркомат державної безпеки СРСР (НКГБ).
З початком Великої Вітчизняної війни 1941—45 в цілях концентрації зусиль органів державної і суспільній безпеці по обороні країни 20 липня 1941 НКГБ СССР і НКВД СРСР були об'єднані в єдиний наркомат — НКВД СРСР. Діяльність органів Р. би. була зосереджена на боротьбі з підривною діяльністю йому.(німецький)-фашистськой розвідки на фронті, на виявленні і ліквідації ворожих агентів в тилових районах СРСР, на проведенні розвідувально-диверсійної діяльності в тилу ворога. 14 квітня 1943 знов був утворений самостійний Наркомат (з 1946 — міністерство) Р. би. СРСР.
В перші післявоєнні роки органи Р. би. СРСР здійснили ліквідацію контрреволюційного націоналістичного підпілля в звільнених районах Західної України, Західної Білорусії і прибалтійських республік, вели роботу по розшуку зрадників Батьківщини, зрадників, осіб, що співробітничали з німецько-фашистськими загарбниками.
В умовах культу особи в діяльності органів Р. би. були допущені серйозні збочення що виразилися в порушенні принципів соціалістичної законності. Політичні авантюристи, що опинилися біля керівництва органами Р. би., намагалися вивести їх з-під контролю партії, ізолювати від народу. КПРС і Сов. уряд прийняли необхідні заходи по ліквідації збочень в діяльності органів Р. би. Відповідно до рішень Липневого пленуму ЦК КПРС (1953), 20-го з'їзду КПРС (1956) були проведені заходи щодо відновлення соціалістичної законності в роботі органів Р. би., посиленню партійного і державного контролю за їх діяльністю, зміцненню органів Р. би.
13 березня 1954 Указом Президії Верховної Ради СРСР був створений Комітет державної безпеки при Раді Міністрів СРСР, на який покладені основні функції по охороні Р. би. СРСР. КДБ очолює систему органів Р. би., яка включає комітети Р. би. при Радах Міністрів союзних і автономних республік, управління цих комітетів у краях, областях, крупних містах; у систему органів Р. би. входять також пограничні війська.
В звітній доповіді ЦК КПРС 24-у з'їзду КПРС (1971) відмічено: «В умовах підривної діяльності імперіалізму, що продовжується, важливу роль грають органи державної безпеки. У звітний період вони були укріплені політично зрілими кадрами. Партія послідовно виховує працівників цих органів у дусі ленінських принципів, неухильного дотримання соціалістичної законності, у дусі невсипущої пильності в боротьбі за обгороджування радянського суспільства від дій ворожих елементів, від підступів імперіалістичних розвідок» (Матеріали XXIV з'їзду КПРС, 1971, с. 81).
Органи Р. би. зарубіжних соціалістичних держав здійснюють свою діяльність на основі тих же принципів, що і в СРСР. У деяких соціалістичних країнах існують самостійні міністерства або відомства Р. би. (міністерства Р. би. у ГДР(Німецька Демократична Республіка) і ДРВ(Демократична Республіка В'єтнам), Рада Р. би. у Румунії); у ін. країнах органи Р. би. входять як управління або головні управління Р. би. до складу МВС (у Болгарії, Угорщині, Польщі, Чехословакії, на Кубі) або міністерства суспільної безпеки (у МНР(Монгольська Народна Республіка) і КНДР(Корейська Народно-демократична Республіка)), в Югославії — до складу Союзного секретаріату по внутрішнім справам. Органи Р. би. включають розвідку і контррозвідку, відають пограничною охороною.
Організація Р. би. у буржуазних державах. Характерним для всієї системи Р. би. буржуазних держав є прагнення гранично розширити поняття зовнішньої і внутрішньої безпеки держави. Наприклад, правлячі круги США і ряду ін. імперіалістичних держав, звівши підривну діяльність проти соціалістичних країн і національно-визвольного руху в ранг державної політики, шукають загрозу своїй «національній безпеці» у всьому світі. Надмірно розширюється і поняття внутрішньої безпеки: визнаються такими, що представляють загрозу внутрішній безпеці не лише революційні рухи, але і рух за мир, за буржуазно-демократичні права і свободи, страйки трудящих і так далі Охорона Р. би. здійснюється різними органами і перш за все спеціальними органами — зовнішньою розвідкою, внутрішньою розвідкою і контррозвідкою .
Зовнішня розвідка буржуазних держав проводить роботу, направлену проти зовнішнього противника, веде збір інформації про нього. Важливе місце в діяльності зовнішньої розвідки займає безпосереднє ослабіння сил противника шляхом здійснення підривних акцій — політичних провокацій, дезинформаційних заходів, організації змов, путчів, диверсійних, терористичних актів і тому подібне
Внутрішня розвідка (політичний розшук) веде боротьбу з революційним рухом усередині країни, з комуністичним і робочими партіями (перевірка політичної благонадійності громадян, забезпечення «режиму внутрішньої безпеки»). Сфера діяльності як зовнішньої, так і внутрішньої розвідки сучасних імперіалістичних держав надмірно розширюється, розвідка приймає глобальний характер.
Основне завдання контррозвідки — боротьба з розвідками іноземних держав; вона сприяє виконанню каральних функцій імперіалістичної держави усередині країни, забезпечуючи інформацією адміністративні поліцейські, судові і слідчі органи. Організаційна побудова органів розвідки і контррозвідки імперіалістичних держав неоднаково, проте політична суть їх єдина: забезпечення зовнішньої політики держави, захист капіталістичних буд, буржуазних порядків, боротьба з революційним рухом.
В США керівництво розвідкою здійснює президент, при якому існує найвищий дорадчий орган — Рада національної безпеки, розробляюча рекомендації по питаннях внутрішньої і зовнішньої політики. До складу ради входять — віце-президент, державний секретар, міністр оборони і директор управління мобілізаційного планерування, в роботі ради беруть участь як радники директор Центрального розвідувального управління США (ЦРУ) — головного органу розвідки і голови Об'єднаного комітету начальників штабів, а як спостерігачі — керівники ряду зацікавлених міністерств і відомств. Оперативна діяльність всіх розвідувальних органів координується Радим з розвідки (голова — директор ЦРУ).
Окрім ЦРУ, органами зовнішньої розвідки США є: органи військової розвідки, очолювані Розвідувальним управлінням міністерства оборони (РУМО). Агентство національної безпеки, Бюро розвідки і досліджень державного департаменту, Розвідувальний відділ федеральної комісії з атомної енергії. Існує розгалужена система контррозвідки, її діяльність координується міжвідомчою нарадою при Раді національної безпеки, до складу якої входять представники федерального бюро розслідувань (ФБР), військової контррозвідки і ін. (голова наради — директор ФБР).
У Великобританії загальне керівництво розвідувальною діяльністю здійснює прем'єр-міністр. При уряді є ряд органів покликаних координувати діяльність всіх розвідувальних і контррозвідувальних служб. Основними органами зовнішньої розвідки є «Сикріт інтеллідженс сервіс» (СИС), розвідувальні органи міністерства оборони. СИС як самостійне урядове відомство підпорядковане прем'єр-міністрові (інколи його іменують МІ-6, тобто 6-й відділ військової розвідки). Орган контррозвідки — Служба безпеці («Секьюріті сервіс») є одночасно системою органів внутрішньої розвідки; вона складається з т.з. служби МР-5, особливого відділення «Скотленд-ярд» (Лондонській поліції) і відділів безпеки міністерств і відомств. Військова контррозвідувальна служба включає контррозвідувальні підрозділи армії, авіації і флоту.
У Франції система розвідувальних і контррозвідувальних органів включає, окрім координуючих органів, Службу зовнішнього інформування і контррозвідки (СДЕСЕ), розвідувальне управління штабу міністерства озброєних сил і розвідувальне бюро штабів видів озброєних сил, Головне управління національної безпеки міністерства внутрішніх справ («Сюрте насьональ»), Управління військової безпеки міністерства озброєних сил, службу безпеці міністерства закордонних справ, Префектуру поліції Парижа. Основним розвідувальним органом є СДЕСЕ, підпорядкована міністрові озброєних сил, а головними контррозвідувальним (і поліцейським) органом — «Сюрте насьональ».
У ФРН(Федеральна Республіка Німеччини) основний розвідувальний орган — Федеральна розвідувальна служба (БНД), що має багаточисельні підрозділи. Військова розвідка ФРН(Федеральна Республіка Німеччини) представлена відділами розвідки при керівному штабі міністерства оборони ФРН(Федеральна Республіка Німеччини) і відповідними відділами при штабах сухопутних військ, ВПС(військово-повітряні сили) і військово-морських сил. Розвідувальну роботу ведуть також різні організації ФРН(Федеральна Республіка Німеччини) (наприклад, «Інформаційне бюро ВЕСТ»). Основний контррозвідувальний орган — Відомство по охороні конституції (БФФ), в завдання якого входять як ведення власне контррозвідувальної діяльності, так і спостереження за всіма демократичними організаціями, перевірка державних установ, що служать, контроль за їх лояльністю і тому подібне Формально БФФ знаходиться в підпорядкуванні міністра внутрішніх справ, але фактично його контролює канцлер ФРН(Федеральна Республіка Німеччини). Відомства по охороні конституції є у всіх землях ФРН(Федеральна Республіка Німеччини). Військова контррозвідка ФРН(Федеральна Республіка Німеччини) складається з Відомства безпеки бундесверу і його периферійних органів, контррозвідувальну роботу ведуть також політична поліція (орган контррозвідки і політичного розшуку), міністерство закордонних справ і ін. Координує діяльність всіх розвідувальних, контррозвідувальних і поліцейських органів ФРН(Федеральна Республіка Німеччини) Відомство федерального канцлера через Комітет державних секретарів.
Координація діяльності розвідок імперіалістичних держав здійснюється в рамках об'єднаних розвідувальних органів агресивних блоків типа НАТО(Організація Північноатлантичного пакту), СЕАТО(Організація договору Південно-східної Азії) і ін., а також на базі двосторонніх угод.
