Делійський султанат, феодальна держава в Індії із столицею в Делі в 1206—1526; було засновано в Північній Індії після завоювання її мусульманською державою Гурідов (кінець 12 ст) воєначальником і намісником Мухаммеда Гурі в Індії Кутб-пекла-дінів Айбаком, султаном, що оголосив себе.
Д. с. був феодальною монархією, першим в історії Індії крупною державою, де верхівка правлячого класу складалася з чужоземної мусульманською по релігії, феодальній знаті. Завойовники і їх нащадки заснували ряд династій: так званих Гулямов (13 ст), Хильджі (кінець 13 — почало 14 вв.(століття)), Туглакидов (14 — почало 15 вв.(століття)), Саїдов (почало — середина 15 ст) — тюркського походження, Лоді (середина 15 — почало 16 вв.(століття)) — афганського походження. Представники індійського феодалітета знаходилися в підпорядкуванні у мусульман. Економічну основу панування феодалів в Д. с. складала феодальна власність на землю. Земля роздавалася у військові бенефіциі (ікта ), які в середині 14—15 вв.(століття) у більшості перетворилися на спадкові володіння феодалів. Найбільших меж Д. с. досяг в правління Пекло-дина Хильджі (1296—1316) (див. карту). З середини 14 ст почалося ослабіння Д. с. Після походу Тімура на Індію (1398—99) від Д. с. відпали багато його володінь — Гуджарат, Малва і ін. У 1526 Д. с. був завойований Великими Моголами .
Літ.: Ашрафян До. З., Делійський султанат. До історії економічних буд і суспільних стосунків (XIII—XIV вв.(століття)), М., 1960; Історія Індії в середні віки, М., 1968; The history and culture of the Indian people, v. 6 — The Delhi sultanate, L., 1960.
