Тімур , Тамерлан, Тімурленг («Тімур-хромец») (1336, с. Ходжа-Ільгар, — 18.2.1405, Отрар), середньоазіатський державний діяч, полководець, емір. Син бека Тарагая з тюркизірованного монгольського племені барлас. У 1361 поступив на службу до Тоглук-Тімуру і отримав управління Кашкадар'їнським вілайєтом. Уклавши союз з правителем Балха і Самарканду еміром Хусейном, Т. почав тривалу боротьбу проти Тоглук-Тімура і його сина Ільяса Ходжі. У 1366 Т. і Хусейн подавили в Самарканді повстання сербедаров . Боротьба за владу між Т. і Хусейном закінчилася в 1370 перемогою Т. Он прийняв титул еміра і став едінолічно управляти Мавераннахром від імені нащадків Чингисхана, спираючись на підтримку кочової знаті, осілих феодалів і особливо мусульманського духівництва. Столицею держави Т. був Самарканд. У 1373—74 Т. підпорядкував Південний Хорезм, в 1388 остаточно опанував Хорезмом, зруйнувавши його столицю Ургенч. Об'єднання Середньої Азії Т. поєднував в 80—90-х рр. 14 ст з грабіжницькими походами до Ірану, Закавказзі і ін. території, що відрізнялися надзвичайною жорстокістю по відношенню до їх населення. В результаті трьох походів проти Тохтамиша (1389, 1391, 1394—95) Т. розгромив Золоту Орду, розграбував її столицю Сарай-берке і ін. міста. У 1398 він вторгся до Індії і захопив Делі. Війна Т. з турецьким султаном Баязідом I закінчилася поразкою і полоненням султана в битві при Анкарі (1402). Похід на Китай, початий в 1404, був перерваний із-за смерті Т. До кінця правління Т. його держава включала Мавераннахр, Хорезм, Хорасан, Закавказзя, Іран і Пенджаб.(пенджабський)
Літ.: Новоселів А. П., Про історичну оцінку Тімура, «Питання історії», 1973. № 2.
