Декларація прав людини і громадянина, програмний документ Великої французької революції, що проголошував її основні принципи: народний суверенітет і природні невід'ємні права людини. Була прийнята Засновницькими зборами 26 серпня 1789. 1-я ст. Д. п. ч. і р. свідчила: «Люди народжуються і залишаються вільними і рівними в правах. Суспільні відмінності можуть грунтуватися лише на міркуваннях загальної користі». «Мета кожного державного союзу, — говорилося в 2-ій ст., — складає забезпечення природних і невід'ємних прав людини. Такі свобода, власність, безпека і опір пригнобленню», 6-я ст. заявляла, що «закон є вираження загальної волі», що «всі громадяни мають право брати участь особисто або через своїх представників в його освіті», що всі громадяни рівні перед законом і тому ним «... відкритий в рівній мірі доступ до всіх суспільних посад, місць і служб...». 7, 9, 10 і 11-я статті затверджували свободу особи, свободу совісті, слова і друку. 13 і 14-я статті встановлювали рівномірний розподіл податків між всіма громадянами. 15-я ст. проголошувала право громадян вимагати звіту від кожної посадової особи. Остання, 17-я ст. оголошувала, що «... власність є право недоторканне і священне...». Ця стаття підкреслювала класово-буржуазну суть Д. п. ч. і р.
Декларація стала прапором боротьби проти феодально-абсолютистських порядків не лише у Франції, але і в ін. країнах. Проте крупна буржуазія вкладала в демократичні гасла Д. п. ч. і р. своє, класово обмежений вміст. Це відбилося і в цензовій виборчій системі, передбаченою конституцією 1791, і в збереженні рабства у французьких колоніях, і в придушенні селянських виступів, і в деяких ін. антидемократичних діях Засновницького (9 липня 1789 — 30 вересня 1791), а потім Законодавчого (1 жовтня 1791 — 19 вересня 1792) зборів. Демократичні принципи Д. п. ч. і р. були частково здійснені лише після скидання монархії (10 серпня 1792), скликання Національного конвенту і проголошення (22 вересня 1792) республіки, а потім, в ще більшій мірі, під час якобінської диктатури (2 червня 1793 — 27/28 липня 1794). Д. п. ч. і р. 1793, прийнята Національним конвентом разом з новою конституцією, була демократичнішою. До переліку свобод проголошених в декларації 1789, додавалися: право петицій, право зборів і право на повстання проти уряду, що порушує права народу, свобода релігійних культів, обов'язок суспільства надавати роботу незаможним, забезпечувати засоби існування для непрацездатних, піклуватися про освіту всіх громадян. Але навіть в цей період зберігалося соціальне безправ'я робітників і батраків на основі прийнятого 14 червня 1791 закону про заборону робочих союзів і страйків проводилися репресії проти лівих угрупувань, проти руху «скажених», що виражав інтереси передпролетаріату.
Літ.: Французька буржуазна революція 1789—1794, під ред. В. П. Волгина і Е. Ст Тарле, М. — Л., 1941, гл.(глав) 3; Конституції і законодавчі акти буржуазних держав XVII—XIX вв.(століття), М., 1957, с. 250—52, 330—333; Les déclarations françaises des droits de l''homme. Textes reunis et annotés par A. Aulard, P., 1928; Marcaggi V., Les origines de la déclaration des droits de l''homme de 1789, 2 éd., P., 1912.
