Гімн (греч. hýmnos), урочистий гімн на вірші програмного характеру. Відомі Р. державні, революційні, військові, релігійні, на честь історичних подій, героїв і т.д. У Древній Греції Р. — культова пісня на честь божества (Аполлона, Діоніса). У 7—5 вв.(століття) до н.е.(наша ера) Р. писали Алкей, Алкман, Піндар. Під назвою Р. до нас дійшли поетичні твори епіко-оповідного характеру; найбільш відомі т.з. гомерівські Р. (приписувалися в давнину Гомеру), орфічні Р. (епоха пізнього еллінізму). Християнство, що затвердилося, створило гимнографію, що входить в церковне богослужіння і молитовний ужиток (гімни Романа Сладкопевца, Іоана Дамаськина в східній церкві, «Ті Deum laudamus» і ін. на Заході). Соціально-релігійні рухи 15—16 вв.(століття) породили багаточисельні духовні Г.: протестантський (лютеровський) хорал в Германії (видатний зразок — «Наш бог — наша твердиня» — «ein'' feste Burg ist unser Gott»), гуситські пісні в Чехії. Велика французька революція викликала до життя революційні Р., у тому числі «Марсельєзу» . Революційний пролетаріат створив свій Р. — «Інтернаціонал» . До 1 січня 1944 він був також державним гімном СРСР. У 1944 до СРСР був введений новий державний Р. (музика А. Ст Александрова), а «Інтернаціонал» став партійним гімном. Державні Р. існують у всіх сучасних державах; поряд з державним гербом і державним прапором Р. є офіційним символом держави. Свої Р. мають союзні республіки СРСР. Жанр Р. представлений в хоровому, оперному, симфонічному мистецтві (фінальні хори 9-ої симфонії Бетховена і опери «Іван Сусанін» Глінки і ін.). У дусі Р. написана пісня про Велику Вітчизняну війну — «Священна війна» (слова Ст І. Лебедева-кумачу, музика А. Ст Александрова).
Літ.: Бернштейн Н., Історія національних гімнів, П., 1914; Netti P., National anthems, N. Y., [1952]; Diehl K. S., Hymns and tunes; an index, N. Y., 1966.
