Гуджаратськая література, література гуджаратцев, народу, що живе на З. Індії, в штаті Гуджарат і в Бомбеї. Витоки її — в усній народній творчості. Для раннього етапу Р. л. (12—14 вв.(століття)) характерні художні форми, пов'язані з народними святами (пісні часів роки, хороводи і ін.), а також релігійно-дидактичні поеми (расо) джайнських проповідників. «Поема про Немінатхе» (1140) Вінайчандри — один з найбільш ранніх творів Р. л. У 14—17 вв.(століття) Р. л. пронизана ідеями демократичного релігійно-реформаторського руху бхакті («любов до бога»), що охопив всю Північну Індію. Поезія Нарсинха Мехти (1414—1480), Міра Баї (1499—1547), Бхалана (1434—1514) і ін. направлена проти вищих каст і ортодоксального індуїзму. Основні герої поем і гімнів — цар-полководець Рама і бог-пастух Крішна, які вважалися земними втіленнями бога Вішну. Р. л. цього періоду затверджувала рівноправ'я, виражала інтереси простої людини. Широко використовувалися класичні сюжети староіндійського епосу «Махабхарата» і «Рамаяна», а також різних пуран. Поема Падманабха «Оповідь про Канхададе» (1456) присвячена боротьбі гуджаратцев проти мусульманських завойовників в 13—14 вв.(століття) У Р. л. 17—18 вв.(століття) посилюються тенденції відходу від релігійної тематики. Акхо (1591—1656), Премананд (1636—1734) і Шамаль (1684—1769) викривають релігійне мракобісся кастову винятковість, протестують проти приниженого положення жінки («Гімн Акхо» і «Оповідь про розум Акхо», «Викрадання Субхадри» Премананда і ін.). Середньовічний період розвитку Р. л. завершується творчістю Даярама (1777—1852), який, окрім ліричних віршів гарбі, створив декілька прозаїчних творів Р. л. 19 ст насищена просвітницькими ідеями; вона звала до перевлаштування суспільства шляхом соціальних реформ. Основоположники новою Р. л. Далпатрам (1820—98) і Нармадшанкар (1833—86) виступали проти індусько-мусульманської ворожнечі, кастової нерівності, важкої долі жінки. Роман Говардханрама Тріпатхи (1855—1907) «Сарасватічандра» — один з найбільших творів інд. просвіти. У Р. л. затверджуються нові жанри: роман, розповідь, сонет, елегія. Продовжується освоєння європейського літературного досвіду, гуджаратський мовою перекладаються багато творів західної літератури. У 20 ст посилюється реалістична тенденція в Р. л. (Раманлал Десаї, Каньялал Мунши, Заверчанд Мегхані ін.), розвивається критичний реалізм. Виникають літературні організації і суспільства, множиться число періодичних видань, сприяючих розвитку національного Р. л. (див. Індія, розділ Література).
Літ.: Історія індійських літератур, пер.(переведення) з англ.(англійський), М., 1964; Вайдья Ст До., Гуджараті сахитья ні рупрекха, Бомбей, 1949; Джхавері М., Шах Р., Гуджараті сахитья-нун рекхадаршан, Бомбей, 1953; Тхакар Д. П., Гуджараті сахитья ні вікасрекха, т. 1—2, Сурат, 1959—60; Патхак Р. Ст, Арвачин кавья-сахитьянам вахено, Ахмадабад, 1962.
