Грушевський Михайло Сергійович [17(29) .9.1866, р. Горб, нині Хелм, Польща, — 25.11.1934, Кисловодськ], український буржуазний історик і історик української літератури, один з лідерів українського буржуазно-націоналістичного руху. У 1890 закінчив історико-філологічний факультет Київського університету. У 1894 зайняв кафедру загальної історії Львівського університету. З 1897 став головою Наукового товариства ім. Шевченка. У 90-х рр. Р. — активний член київською Громади (організації української ліберально-буржуазної інтелігенції); у 1899 — один з організаторів Національної демократичної партії в Галіциі. В період Революції 1905—07 засуджував селянські повстання. Виступав за автономію України у складі федеральної Росії. З 1908, після переїзду до Києва, — один з керівників товариства українських прогрессистов (ТУПИЙ), політично близького до кадетській партії. У роки 1-ої світової війни Р. — прибічник німецької орієнтації; у 1914 арештований царськими властями і висланий до Симбірськ. У березні 1917 прилучився до партії українських есерів і очолив буржуазно-націоналістичну українську Центральну раду, ставши одним з головних її ідеологів. При активній участі Г. Центральная рада призвала на Україну німецьких інтервентів. Після краху німецької окупації Р. в початку 1919 емігрував до Австрії, створив у Відні Український соціологічний інститут — ідеологічний центр української націоналістичної контрреволюції. Після декількох звернень Р. до українського радянського уряду, в яких він засуджував свою контрреволюційну діяльність, ВУЦИК в 1924 дозволив йому повернутися на Батьківщину для наукової роботи. У 1924 Р. був вибраний академіком АН(Академія наук) УРСР, керував секцією історії України історичного відділення АН(Академія наук). У 1929 був вибраний академіком АН(Академія наук) СРСР. З 1930 працював в Москві.
Р. вперше в українській буржуазній історіографії дав цілісну звідну працю по історії України до середини 17 ст Його головні історичні і історико-літературні роботи: «Історія України — Русі» (т. 1—10, в 13 книгах, 1898—1936) доведена до 1658; «Нарис історії українського народу» (1904); «Історія української літератури» (т. 1—5, 1923—27), що містить рясний матеріал по усній народній творчості і письмовій літературі до початку 17 ст У роботі «Історія України — Русі» Р. узагальнив результати досліджень попередників і використовував новітні дані археології, етнографії, філології, опублікував обширний документальний матеріал, виявлений в архівах Росії, Польщі, Швеції і інших країн. Проте наукове значення праць Р. обмежене тенденційністю у відборі і узагальненні фактів, націоналістичною інтерпретацією джерел. Р. вороже відносився до марксизму. Він вважав, що соціальний прогрес в рівній мірі визначається біологічними, економічними і психологічними чинниками. Р. вважав національну проблему головною в історії, стверджував, що національні інтереси вище класових, а класова боротьба заважає боротьбі за національні інтереси. Пропагуючи націоналістичну теорію «єдиного потоку», Р. змальовував українську націю безкласовою, безбуржуазной, в якій немає національних експлуататорських класів і немає місця для класової боротьби. У роботах Р. український народ протиставляється російському, ігнорується їх історична близькість, а колоніальна політика царизму видається за політику російського народу.
Р. помилково стверджував, що Київська Русь належить лише історії України і не була загальною колискою українською, великоросом, білоруською народностей. Він засуджував діяльність Богдана Хмельницького і вихваляв І. Виговського і І. Мазепу, що намагалися відірвати Україну від Росії. Після повернення з еміграції Р. став приділяти більше уваги історії класової боротьби, але в основному залишився на старих, націоналістичних позиціях. Буржуазно-націоналістична концепція Р. і понині використовується за кордоном реакційними буржуазними істориками і українськими націоналістами — агентами міжнародного імперіалізму.
Літ.: Історіографія історії СРСР з прадавніх часів до Великої Жовтневої Соціалістичної революції, М., 1961; Юбілейній збipник на пошану академika М. С. Грушевського, т. 3, До., 129, с. 3—104.
