Григорій Палама (Gregorios Palamas) (1296, Константинополь, — 14.11. 1359, Салоніки), візантійський богослов і церковний діяч, поборник і систематізатор містичного учення ісихазма, що дав йому філософське оформлення. У полеміці з представниками теологічного раціоналізму (Варлаам Калабрійський, Акиндін, Грігора) відстоював тезу, згідно з яким аськет-ісихаст в стані екстазу безпосередньо сприймає нестворене і нематеріальне випромінювання бога (т.з. «Фаворський світло», яке, згідно з Євангелієм, бачили апостоли на горі Фавор). Відмежовуючись від пантеїзму, розвинув у дусі ідеалістичної діалектики Арістотеля вчення про відмінність суті бога і його «енергій», або самовиявленій: суть перебуває в собі і недоступна енергії пронизують світ і повідомляються людині, проте таким чином, що «простота» і неподільність божества при цьому не порушуються і єдність суті залишається єдністю в різноманітті енергій. Після довгої боротьби це учення було в 1351 визнано офіційною доктриною візантійської церкви. Антропологія Р. П., підпорядкована практичним цілям аскетичної роботи над собою, включає складні психологічні спостереження. Ідеал Р. П. — таке «прояснення» духу, яке поширилося б і на тіло: згідно з його поглядами, людський дух богоподібний саме через свою здатність «жівотворіть» плоть, на відміну від безтілесного духу ангелів. Р. П. зробив сильний вплив на традицію поздневізантійськой містики. У 1368 зарахований до лиця святих.
Соч. у кн.: Patrologia cursus completas, series graeca, accur. J. P. Migne. t. 150, P., 1865: у русявий.(російський) пер.(переведення) — Три творіння. Новгород, 1895; у кн.: Пам'ятники візантійської літератури 9—14 вв.(століття), М., 1969. с. 366—74.
Літ.: Крівошєїн Ст. Аскетичне і богословське учення св. Григорія Палами, в збірці: Seminarium Kondakovianum VIII. Praha, 1936,s. 99—154; Меуendorff J., Saint Grégoire Palamas et la mystique orthodoxe, P., 1959.
