Гистохимія , розділ гістології, що вивчає хімічні властивості тканин тварин і рослин. Завдання Р. — з'ясування особливостей обміну речовин в тканинних клітках (див. Клітка ) і проміжних середовищах. Вона вивчає зміни властивостей кліток в процесі розвитку, зв'язку між роботою, метаболізмом і оновленням зрілих кліток і тканин. Основний принцип гістохімічних методик — пов'язання певного хімічного компонента кліток з фарбником або утворення забарвлення в процесі реакції. Ряд методів (цитофотометрія, люмінесцентна і інтерференційна мікроскопія) виходить з фізичних властивостей речовин. За допомогою різних гістохімічних методів можна визначити локалізацію і кількість багатьох речовин в тканини, їх метаболізм (тканинна авторадіографія ), зв'язки з субмікроскопічною структурою (електронна Р.), активність ферментів. Перспективним напрямом є також іммуногистохимія. Найбільш точні гістохімічні методи, що дозволяють досліджувати структури клітки, називають цитохимічеськимі (див. Цитохімія ).
Перші спеціальні гістохімічні дослідження належать французькому ученому Ф. Распайлю (1825—34). Інтенсивно Р. стала розвиватися з 40-х рр. 20 ст, коли з'явилися надійні методи визначення в клітці білків, нуклеїнових кислот, ліпідів, полісахаридів, деяких неорганічних компонентів. За допомогою гістохімічних методик удалося, наприклад, вперше показати зв'язок змін кількості РНК(рибонуклеїнова кислота) з синтезом білка і постійність вмісту ДНК(дезоксирибонуклеїнова кислота) в хромосомному наборі.
Літ.: Пірс Е., Гистохимія. Теоретична і прикладна, пер.(переведення) з англ.(англійський), М., 1962; Берстон М., Гистохимія ферментів, пер.(переведення) з англ.(англійський), М., 1965.
