Герман (Hermann) Лудімар (21.10. 1838, Берлін, — 5.6.1914, Кенігсберг), німецький фізіолог, учень Е. Дюбуа-Реймона . Закінчив Берлінський університет (1859). Професор Цюріхського (з 1868) і Кенігсбергського (з 1884) університетів. Основні роботи по нервово-м'язовій фізіології. Показав, що відмираючі ділянки м'яза і нерва стають електронегативними по відношенню до нормальних ділянкам, чим пояснив походження т.з. струмів спокою в нерві і м'язі (див. Біоелектричні потенціали ). Висунув теорію про біоелектричний механізм нервової провідності: струм дії, що виникає в місці збудження нерва, дратує сусідню ділянку нервового ствола; отже, поширення збудження уздовж нерва засноване на його самозбудженні власним електричним струмом. Р. експериментально визначив швидкість поширення хвилі скорочення в м'язах людини. Вивчав біоелектричні струми залоз при їх діяльності, фізіологію звукообразованія (методом фотореєстрації звукових коливань). Опублікував ряд робіт по питаннях дихання і травлення. Редактор і співавтор 6-млосного «Керівництва до фізіології» (русявий. пер.(переведення) 1885—89).
Соч.: Lehrbuch der experimentellen Toxicologie, Ст, 1874; Leitfaden für das physio-logische Practicum, Lpz., 1898; у русявий.(російський) пер.(переведення) — Основи фізіології людини, під ред. І. Сеченова, 2 видавництва, СП(Збори постанов) Би, 1875.
