Географія ветеринарна, досліджує вплив географічного середовища на здоров'ї і продуктивність тварин (головним чином домашніх) і поширення хвороб тварин. Вивчає природно- територіальні комплекси, що обумовлюють передумови, характер поширення і особливості перебігу хвороб на конкретних територіях. Основні методи Р. ст — експедиційні дослідження, узагальнення статистичних даних, описовий метод. Р. ст спирається на науки ветеринарних і географічних циклів, тісно пов'язана з географією медичної, використовує методи і досягнення математики, зоології, ботаніки і ін. природних наук. Становлення Р. ст пов'язане з розвитком ветеринарії, і її досягнення використовуються останньою. Виникнення Р. ст було викликане необхідністю найширшої профілактики хвороб тварин, здійснення якої неможливе без знання передумов, характеру поширення і особливостей перебігу хвороб на конкретних територіях. Деякі особливості поширення хвороб тварин (частота, пріуроченность до окремих місцевостей) були відомі ще в старовині. У 1846 російський учений В. І. Всеволодов вперше вказав на необхідність всестороннього вивчення конкретних географічних умов для запобігання хворобам тварин. Згодом зусиллями багатьох учених і практиків було встановлено, що виникнення і географічне поширення хвороб тварин тісно пов'язані з територіальними комплексами. Так, фасциолез зустрічається лише в місцевостях, де поблизу водоймищ мешкають молюски певних видів, що є проміжними господарями фасциоли, — збудника хвороби. Тріпаносомози рогатої худоби реєструються лише в межах ареалу мух цеце в Африці. Поширення піроплазмідозов паразитарних хвороб тварин знаходиться в прямій залежності від ареалу кліщів — переносників паразитів. У свою чергу, розселення молюсків, мух цеце, кліщів можливо лише в тих місцевостях, де природні комплекси дозволяють існувати цим біологічним видам. Виникнення ряду хвороб обміну речовин в з.-х.(сільськогосподарський) тварин безпосередньо пов'язано з відсутністю або несприятливим співвідношенням в грунті і рослинах селену, кобальту, міді, кальцію і інших елементів.
Розвиток Р. ст став можливим завдяки працям радянських учених К. І. Ськрябіна по гельмінтогеографії, Е. Н. Павловського про природною очаговості хвороб, що встановив закономірності зв'язку між природними умовами, виникненням і поширенням хвороб. Центральним завданням Р. ст є встановлення ареалів хвороб тварин (нозоареалів) і особливо потенційних нозоареалів, які залежать від певних територіальних комплексів. Вивченням ареалів окремих інфекційних хвороб, їх історія становлення і сучасного стану займається також географічна епізоотологія, а комплекси інфекційних і інвазивних хвороб, властиві певним географічним районам, вивчаються краєвою епізоотологією. Для виявлення закономірностей, ст, що вивчаються Р., важливе значення має складання ветеринарно-географічних карт. Дослідження по Р. ст здійснюються в науково-дослідних інститутах ветеринарного профілю і учбових інститутах.
Літ.: Ганнушкин М. С., Нуйкин Я. Ст, Географія ветеринарна, в кн.: Ветеринарна енциклопедія, т. 2, М., 1969; Коропов Ст М., Проблеми краєвої (зональною) патології, «Ветеринарія», 1959 № 7; Таршис М. Р., Бакулов І. А., Нозогеографня найважливіших хвороб тваринних зарубіжних країн, там же, 1968 № 8. Див. також літ.(літературний) при ст. Географія медична .
