Фасциолез, глистове захворювання тварин і людини, що відноситься до трематодозам . Викликається плоскими черв'яками – печінковою і гігантською фасциоламі. Збудники паразитують у людини і тварин (велика рогата худоба, вівці, свині і ін.) переважно в жовчних протоках печінки і жовчному міхурі, де відкладають яйця, які потім виділяються з калом назовні. Подальший розвиток збудника Ф. відбувається у водному середовищі і організмі проміжного господаря – молюска (малого прудовіка і ін.). Зараження Ф. відбувається при проковтуванні личинок з водою і рослинами. У людини через 2–4 нед. виникають лихоманка, кашель, висипи на шкірі; збільшується і стає хворобливою печінка. Поступово гострі прояви Ф. зникають, захворювання переходить в хронічну фазу, що характеризується головним чином диспепсичними розладами, збільшенням і хворобливістю печінки.
Ф. у тварин поширений повсюдно; у СРСР Ф. приголомшується домашня і дика рогата худоба, верблюди, коні, зайці і ін. Тварини заражаються на пасовищі. Хвороба протікає гостро і хронічно. При Ф. відбувається запалення функціональної тканини печінки (гепатит), в результаті у тварин порушується загальний обмін речовин. Токсини паразитів отруюють організм. Змінюється морфологічний і хімічний склад крові. У хворих Ф. тварин спостерігають втрату апетиту, пронос, слабкість, збільшення печінки. У корів скорочується удій. При сильній поразці фасциоламі (інтенсивна інвазія) вівці гинуть. Лікування: у людини – хлоксил або еметін; у тварин – гексихол, бітіонол, чотирихлористий вуглець і ін. Профілактика Ф. у людини – кип'ячення або фільтрування води для пиття; у тварин – зміна пасовищ, боротьба з молюсками і ін. ветеринарно-санітарні заходи.
Літ.: Ськрябін До. І., Трематоди тварин і людини, т. 2, М. – Л., 1948; Демідов Н. Ст, Фасциолез тварин, М., 1965.
